— Смакота, — сказав я. — Багато років не їв такого.
— Правда, чудово? Я і не підозрював, що вона має такий талант.
— Вам варто відкрити ресторан, — сказав я.
— Таке скажете! — Мадам була помітно задоволена.
— Ви це бачили?
Генерал витягнув газету зі стосу на кухонному столі, останнє число газети Сонні, що виходила раз на два тижні. Я її ще не бачив. Генерала стурбувала стаття Сонні з похорону майора, який був уже кілька тижнів тому, і те, як він висвітлив весілля. Щодо смерті майора він написав: «Поліція називає це вбивством під час пограбування, але чи можна бути впевненим, що офіцер таємної поліції не мав ворогів, які могли хотіти його смерті?» А щодо весілля, він коротко переповів виголошені промови й завершив статтю спостереженням: «Можливо, час розмовам про війну вщухнути. Хіба ж війна не скінчилася?»
— Він робить те, що має робити, — сказав я, хоча й розумів, що він зайшов надто далеко. — Але погоджуся, він дещо наївний.
— А це наївність? Це ви щедро. Він має бути репортером. Тобто передавати факти, а не вигадувати речі, чи трактувати їх, чи вкладати ідеї в голови людей.
— Щодо майора він не помиляється, чи не так?
— На чиєму ви боці? — спитала Мадам, відкинувши свою роль куховарки. — Репортерам потрібні редактори, а редакторів треба бити. Це найкраща газетна політика. Проблема Сона в тому, що він сам собі редактор і ніхто його не перевіряє.
Удар від Автора знервував мене, вибив з рівноваги.
— Ваша правда, Мадам. Дати пресі забагато свободи — це нездорово для демократії, — виголосив я.
Сам я в це не вірив, але мій персонаж, добрий капітан, вірив, і як актор, що грає роль, я мав спочувати цій людині. Але більшість акторів проводять більше часу, знявши маску, а не вдягнувши її; зі мною ж усе було навпаки. Тож не дивно, що іноді я мріяв спробувати зняти маску з обличчя тільки для того, щоб усвідомити, що ця маска і є моє обличчя.
Тепер, підправивши обличчя капітана так, щоб воно мені пасувало, я сказав:
— Населення не може відсіяти те, що добре і корисно, якщо забагато думок довкола.
— Щодо кожної теми має бути не більш ніж два погляди чи ідеї, — проголосив Генерал. — Погляньте на систему голосування. Те ж саме. У нас було чимало партій та кандидатів, і погляньте, який це був безлад. Тут ти обираєш лівих чи правих, і цього задосить. Два варіанти вибору, і подивіться, яка драма на всіх виборах президента. Навіть двох варіантів може бути забагато. Одного варіанта достатньо, а коли вибору нема — це ще краще. Що менше, то більше, чи не так? Ви знаєте його, капітане. Він вас послухає. Нагадайте, як усе було в нас вдома. Хоча ми всі там і були, все одно треба нагадувати про те, як ми робили.