Ну й погодка! До цирку. Десять гривень. З того боку, де ходить трамвай, до Будинку Клоунів, двері клаць, можна у вас курити? та куріть, що, вирішили онучку замовити клоуна на день народження? пфффф, уявіть собі, на тридцятник подорожчали, не минуло й року, та ще й саме сьогодні на якесь рекламне свято всіх розібрали, сказали, тільки дівчина лишилася, з таким іменем чудернацьким, що я й забула вже, чи то Будьмо, чи то Гейно, я записала, звичайно, але, не треба, кажу, дівчини, хай мужик буде, що це таке — дівчина-клоун, це неправильно якось, правда ж? Блять, та ти охуїв, урод!!! тваю м’аать, ти, підар, не видиш, я питаюся стати?! і шо ти тут став, уйобок, їхай давай, коззел! тібє шо, памочь?! Вибачте, пані, будь ласка… от же ж уроди! і всі так їздять! всі! права у всіх куплені, і все у нього є, падли! спить на дорозі, мерзотник! Вибачте… десять… дякую, що без здачі… і вам до побачення… ой, ні-ні-ні, ви зачекайте! може, ви почекаєте, усього п’ять-десять хвилин, і нас відвезете до зоопарку, а потім клоуна назад, сюди? Тридцять гривнів і оплата стоянки. Нда? ну ладно… зачекайте тоді. Двері знову клаць.
Будь ласка, вашу квитанцію… таак, ось ваше замовлення, угу, оплатіть, будь ласка, рахунок, квитанція (тут розпишіться, будь ласка… ага…) дає вам право на п’ятдесятивідсоткову знижку при наступному замовленні… скільки дитині років? чим цікавиться? будете вдома чи у школі? в зоопарку? угу, зрозуміло, кафе «Білочка», чудово… ні, знаєте, залишилася тільки наша Numo, але ви не хвилюйтеся, вона дуже хороша у нас, і весела, і дуже любить діточок! Ось ваше замовлення. Беккет, Рішар у «Іграшці», Іонеско і Кортасар в одному флаконі абсурду, подумала б Numo, якби знала, хто такі Беккет, Рішар, Іонеско і Кортасар, якби вміла дратуватися з неіснуючих обставин, якби не була тим, ким вона є — подарунком, замовленням, клоуном… Numo працює недавно. Перевдягаючись у маленькій тісній гримерці, вона радісно хвилюється, дзвоники і крильця калатають й тріпочуться по всьому тілі з тієї миті, як Numo потрапляє до напхом напханого іграшками, маріонетками, масками, цукерками та повітряними кульками строкатого затишку. Приємно розмальовувати лице теплим гримом, радісно: черрвоооооний, білий, чер-во-ний, блакит. нниий, бі. бі. білий, жоооовтий, тааак, обмальовуємо усмішку, в цей час в жодному разі не сміємося, щоб не довелося перемальовувати, хи-хи-хи, ой! хочеться розтягнути це задоволення ще і для того, аби не тинятися в очікуванні замовника поміж ланками костюмів на вішаках, полицями з іграшками та масками, а створити робочу атмосферу і «бути при ділі», але, ясна річ, гримування та перевдягання займають, може, чверть години, не більше, останнє, що треба на себе вчепити, поролоновий писок — це кілька секунд, ще хвилин п’ятнадцять (півтори-дві насправді) можна протриматись у гримерці, спробувати ретельно і повільно перевірити, чи все гаразд із виглядом, кумедно покривлятися своєму відображенню, змінюючи відстань до люстра, але це й усе, терпець уривається, Numo здається, що вона стирчить тут вже хвилин сорок, півгодини, це щонайменше, маленька Numo пробирається поміж костюмів… ось. Ваше замовлення. Numo променисто усміхається назустріч пані з владним штучно доброзичливим лицем. Пані вбрана в охайний несмак, у ретельно відпрасовану уніформу пострадянського мейнстріму: біла блузка, зав’язана бантом під комірець, пересічно-червоного кольору пряма вовняна спідниця до середини гіпертонічної литки, з коротким розрізом ззаду, чорна кофта з анґорки з глибоким V-подібним вирізом та монументальними золотими гудзиками, тілесні колготки, чорні лакові «човники», розперті кісточками великих пальців, чорна лакова сумка-книжка під пахвою, на голові — депресія дешевого цирульника, недбало пофарбована у домашніх умовах на колір присадибної катастрофи й висушена протягом ночі на алюмінієвих бігуді з розтягнутими резиночками, Numo, ясна річ, нічого про це не знає, і взагалі не думає про якісь там бігуді, подумаєш, її мама все життя проспала на бігуді, а порвані колготки зашивала капроновою ниточкою, витягнутою зі спеціально збережених на такий випадок геть убитих і непридатних для носіння капронок, Numo раптом стає до сліз шкода і свою маму, і цю підтоптану бабу, вони ж обидві кращу частину свого життя, ту, де все було попереду, прожили у країні зашитих капронок і жахливо-хімозних парфумів «Ландиш», Numo крижаніє під пласким поглядом замовниці, розуміючи, що завинила перед нею ще тоді, коли народилася дівчинкою, що завинила перед своєю горопашною мамою тоді, коли почала носити джинси, пити коньяк і не вийшла заміж… Ви розумієте, що таке свято для дитини? із сумнівом запитує Numo клієнтка, я сподіваюся, що ваші погляди на свято співпадають з моїми, мій хлопчик мусить запам’ятати це на все життя, він мусить відчувати, що у нього щасливе дитинство…