— То йому вже не шкодять плiтки про вашi стосунки?
— Вони втратили колишню актуальнiсть. З часом люди до всього звикають. На жаль, батьковi забракло витримки почекати рокiв десять-п’ятнадцять, поки все само собою владнається. — Бренда трохи помовчала. — А може, я спрощую ситуацiю. Зараз багато людей не вiрять у цi плiтки, бо хочуть бачити Брендона королем. Та якби батько був живий, Амадiсу не випало б нагоди продемонструвати свою цiлковиту неспроможнiсть як монарха, а Рахiль з Iзраїлю не стала б королевою Свiтла. Тодi хтозна, як усе повернулося б.
— До речi, а як сталося, що Амадiс одружився з Рахiллю. Пенелопа каже, що iснує кiлька версiй.
— I мабуть, вона виклала тобi ту, за якою Амадiс переконав царя Давида вiддати за нього дочку.
— А хiба не так?
— Так думає Брендон... вiрнiше, хоче так думати. А насправдi все було навпаки. Цар Давид сам дiйшов висновку, що без припливу свiжої кровi його Дiм, що зазнав великих втрат у Рагнароку, рано чи пiзно зачахне, i вже примирився з необхiднiстю порушити чистоту своєї раси. Але вiн не був би справжнiм сином Iзраїлю, якби не спробував отримати з цього зиск...
Бренда замовкла, оскiльки почулися голоси в холi. А за кiлька секунд до кухнi ввiйшли мiй брат i моя дочка, свiжi та вiдпочилi пiсля сiєсти. Пенелопа всмiхнулася моїй сестрi, а мене поцiлувала в щоку.
— Привiт, — сказала вона. — Як спав?
— Дякую, — вiдповiв я, млiючи вiд її поцiлунку. — Дуже добре.
Завваживши на столi бутерброди, Пенелопа взяла один з них i весело оголосила:
— Зараз ми трохи перекусимо, а за двiйко годин улаштуємо справжнiй бенкет з нагоди повернення блудного батька i брата.
— До речi, про повернення, — сказав Брендон, запаливши сигарету. — Артуре, тобi не здається, що вже час розповiсти нам, де ти був i що з тобою сталося?
— Якраз це я й збирався зробити, — вiдповiв я.
Пенелопа пiдсунула стiлець, сiла поруч зi мною й пiдперла голову рукою. Її великi карi очi дивилися на мене з цiкавiстю та нетерпiнням, i раптом я зрозумiв, що не зможу сказати їй про Дейдру. Принаймнi зараз — коли нашi стосунки лише почали складатися. А потiм... тодi й побачимо.
Роздiл 18
Пiсля моєї розповiдi, яка тривала довше, нiж я сподiвався, Бренда з Пенелопою заходилися готувати всiлякi вишуканi страви для святкової вечерi. Ми з Брендоном намагалися їм допомогти, але тiльки заважали, i зрештою дiвчата прогнали нас з кухнi, щоб ми не плуталися пiд ногами. Тодi брат запропонував менi пiти прогулятися, i я погодився.
Ми вийшли з будинку й подалися до лiсу. Небо над нами було чисте, безхмарне; верхнiй край червоного сонця нависав над побитими зливою жовто-червоними кронами дерев. Тут i там виднiлися зiгнутi та зламанi стовбури, прибитi до землi кущi, трава була мокра й пом’ята, навколо було багато калюж з теплою та каламутною водою.
Вiтер дув з ночi, було свiжо i прохолодно. Ми з Брендоном йшли неквапом, курили й розмовляли. Попервах ми згадували про днi минулi, але згодом, якось непомiтно, звернулися до справ теперiшнiх.
— Якщо чесно, то це вже дiстало мене, — сказав Брендон, коли мова зайшла про його боротьбу за престол. — На щастя, вiд сьогоднi я поза грою.
— Знайшов якийсь вихiд? — поцiкавився я.
— Вихiд сам знайшовся. З твоєю появою.
Я запитливо глянув на нього:
— Ти серйозно?
— Певна рiч! Ти старший за мене, маєш Силу нашого прадiда, тобi й карти в руки.
— Ну, нi! — рiшуче мовив я. — В такi iгри я не граю.
— А тебе нiхто не питатиме. З поверненням ти автоматично стаєш лiдером опозицiї, тобто займаєш моє мiсце. Адже батько призначив мене своїм спадкоємцем через те, що тебе визнали загиблим.
— То був лише формальний привiд.
— Тепер це не має значення. Батько привселюдно заявив, що бачив тебе наступним королем Свiтла, i люди запам’ятали його слова. За роки вiдсутностi ти став справжньою легендою, Артуре. Твої колишнi грiхи прощенi й забутi, нiхто вже не поставить тобi на карб нi зв’язок з Дiаною, нi надмiрну любов до Сутiнкiв, нi захоплення iдеями Свiтової Рiвноваги. Для бiльшостi наших спiввiтчизникiв ти краща кандидатура на престол, нiж я. На твiй бiк стануть навiть тi, хто зараз ще вагається.