Великий Керівник відвів від неї очі, а Сан Мун відчайдушно намагалася спіймати його погляд.
- Але ж ви дали його мені в чоловіки, - сказала вона. - Саме через вас я його так сприймаю. - І коли він нарешті подивився на неї, вона сказала: - І тільки ви можете це скасувати.
- Ні, я тебе ніколи не віддавав. Тебе було в мене забрано, - сказав Великий Керівник. - У моєму власному оперному театрі. Командир Ґа відмовився мені вклонитися. Потім він вимагав у нагороду тебе. Назвав твоє ім’я привселюдно.
- Це було багато років тому, - сказала Сан Мун.
- Він покликав тебе, ти відгукнулася й пішла з ним!
Сан Мун відповіла:
- Той, про кого ви говорите, уже мертвий. Його немає.
- А ти до мене не повертаєшся!
Великий Керівник уважно подивився на Сан Мун, щоб вона вповні усвідомила, що він їй каже.
- Навіщо оці ігри? - спитала вона. - Ось я тут, єдина жива жінка на землі, яка варта вас. Ви це знаєте. Ви робите мою історію щасливою. Ви дали їй початок. І ви - також її кінець.
Великий Керівник розвернувся до неї, готовий слухати далі; у його очах ще стояв сумнів.
- А що з веслувальницею? - спитав він. - Що ви пропонуєте?
- Дайте мені ніж, - промовила Сан Мун, - і я доведу свою вірність!
Очі Великого Керівника засяяли захватом.
- Ну ж бо, покажи кігті, мій гірський тигре! - проголосив він, дивлячись їй просто у вічі. І тихіше сказав: - Моя прекрасна тигрице!
Потім звернувся до командира Ґа:
- Оце так жінка у вас. Зовні мирна, як сніги на горі Пекту. А всередині - як згорнутий у клубок лютий щитомордник, котрий чує п’яту імперіаліста!
Підійшов сенатор зі своїм ескортом. Злегка вклонившись Великому Керівникові, він промовив:
- Пане Генеральний Секретарю Центрального Комітету Трудової партії Кореї!
Великий Керівник, у свою чергу, мовив:
- Шановний сенаторе демократичного штату Техас!
Тут наперед вийшов командир Пак, підганяючи кількох юних акробатів.
Кожне з дітей несло тацю зі склянками води.
- Ну ж бо, сьогодні жарко, - сказав Великий Керівник. - Вам треба освіжитися. Ніщо не порівняти з живлющою водою річки Тедонґан!
- Найбільш цілюща річка світу, - мовив Пак.
Одна дитина простягнула склянку сенаторові, який не міг відірвати враженого погляду від командира Пака: на обличчі того краплями ряснів піт і стікав лініями шрамів по діагоналі. Сенатор узяв склянку. Вода мала каламутний зеленкуватий відтінок.
- Вибачте, будь ласка, за те, що ми там стали, - перепросив сенатор, зробив крихітний ковток і поставив склянку на місце. - Пілот хвилювався, що покриття біля терміналу не витримає ваги літака. Також прошу вибачення, що ми так довго кружляли в повітрі. Ми намагалися встановити зв’язок із диспетчером, щоб він дав дозвіл на посадку, але не могли вийти на нього по радіо.
- Раніше, пізніше, тут, там, - махнув рукою Великий Керівник. - Для друзів ці слова нічого не означають.
Командир Ґа переклав його слова, а в кінці додав від себе:
- Коли б тут був доктор Сон, він би нагадав, що, мовляв, американські аеропорти всіх жорстко контролюють, а в нашій Північній Кореї панує свобода. Він би спитав, чи ми маємо більш демократичну систему транспорту…
Сенатор посміхнувся,чуючи ці слова:
- Чи це не наш старий друг командир Ґа, міністр тюремних рудників, чемпіон з тхеквондо?
Великий Керівник криво посміхнувся.
До Ґа він промовив:
- Схоже, ви з американцями давні друзі.
- Скажіть мені, - спитала Ванда, - де наш друг доктор Сон?
Ґа звернувся до Великого Керівника:
- Питають, де доктор Сон.
Великий Керівник сказав ламаною англійською:
- Сон-ссі бути більше не.
Американці кивнули, з повагою до того факту, що Великий Керівник особисто повідомив цю печальну новину рідною мовою гостей. Сенатор і Великий Керівник почали швидку бесіду про державні взаємини, важливість дипломатії та світле майбуття, і Ґа складно було встигати перекладати за ними.
Він бачив, як Ванда роздивлялася Сан Мун, її ідеальну шкіру в білосніжному чосон-оті, тонку чоґорі, яка ледь не світилася зсередини, тоді як сама Ванда була вбрана в чоловічий вовняний костюм.
Потім було багато усмішок, і втрутився Томмі, звернувшись до Великого Керівника корейською.
- Від народу Сполучених Штатів, - мовив він, - ми підносимо вам ручку миру!
Сенатор презентував ручку Великому Керівникові, висловивши надію, що нею буде підписана довготривала угода. Великий Керівник помпезно прийняв ручку, а тоді плеснув у долоні, викликавши командира Пака.
- І ми теж маємо для вас подарунок, - сказав Великий Керівик.
Ґа переклав:
- І у нас є для вас подарунок миру.
Командир Пак рушив до гостей із парою книготримачів з носорожого рогу, і Ґа стало ясно, що Великий Керівник нині цяцькатися з американцями не збирається - він усерйоз надумав завдавати їм болю.
Томмі надійшов, щоб перейняти той дарунок, а сенатор удав, що не помітив.
- Може, - сказав сенатор, - настав час обговорити нашу справу.
- То дурниці! - відказав Великий Керівник. - Ходімо, відновимо наші стосунки за музикою та обідом. Попереду чимало сюрпризів.
- Ми прибули по Еллісон Дженсен, - мовив сенатор.
Це ім’я Великого Керівника роздратувало:
- Але ж ви шістнадцять годин провели в польоті. Час підбадьорити дух. Кому б забракло часу послухати дитячий ансамбль акордеоністів?
- Перед вильотом ми бачилися з батьками Еллісон, - сказав Томмі по-корейськи. - Вони дуже хвилюються за неї. Перш ніж ми зробимо будь-що, нам потрібна певність, ми маємо поговорити з нашою громадянкою!
- Вашою громадянкою? - відрубав Великий Керівник. - Спершу поверніть украдене в мене. Тоді й про дівчину поговоримо.
Томмі переклав, сенатор заперечно похитав головою.
- Наш народ урятував її від певної смерті в наших водах! - сказав Великий Керівник. - Ваш народ вторгався в наші води, незаконно висадився на наше судно й викрав у нас цю річ. Я отримаю те, що ви вкрали, перш ніж ви отримаєте те, що ми врятували! - Він помахав рукою. - А тепер - культурна програма!
Наперед вибіг ансамбль хлопчиків-акордеоністів і з дивовижною точністю заграв «Наш батько - Маршал». Вони завчено всміхалися, а натовп знав, коли треба плескати в долоні й кричати: «Полум’я Маршала - вічне!»
Сан Мун, у якої за спиною стояли власні діти, не зводила погляду з малих акордеоністів, які грали ідеально в унісон, як тільки могли, над силу намагаючись випромінювати щастя. Вона мовчки заплакала.
Великий Керівник помітив її сльози і те, що актриса знову стала вразливою істотою. Він дав знак командирові Ґа: час готуватися до співу Сан Мун.
Ґа провів її крізь натовпи до краю злітної смуги, де аж до електричної огорожі льотного поля була лише трава, на якій валялись іржаві деталі літаків.
Сан Мун повільно роззирнулася серед отого ніщо, яке оточувало їх.
- У що ти нас вплутав? - спитала вона. - Як ми взагалі вийдемо звідси живими?!
- Спокійно, - заспокоїв він. - Віддихаймося.
- А що коли він і справді суне мені ніж заради якогось випробування вірності? - Тут її очі стали зовсім великими. - А що коли мені дадуть ніж - і то вже буде не випробування?!
- Ну не проситиме ж тебе Великий Керівник зарізати американку на очах у сенатора.
- Ти його все-таки не знаєш, - мовила вона. - Я бачила, що він на моїх очах робив на гулянках - із друзями, з ворогами. Йому байдуже. Він може зробити що завгодно, що тільки захоче.
- Але не сьогодні. Це ми сьогодні робимо все, що хочемо.
Вона розсміялася - хоча й нервово, настрашено:
- У твоїх вустах такі заяви гарно звучать. Справді хочеться в це вірити.
- То чого ж?
- А ти справді оте робив? - спитала вона. - Справді завдавав людям болю, викрадав когось?