Командир Ґа сказав:
- Стій, я в цій історії позитивний герой!
Вона недовірливо засміялася:
- Позитивний, кажеш?
Ґа кивнув:
- Вір-не-вір, а герой тут - я!
І тут вони побачили, як до них на швидкості з два кілометри на годину суне товариш Бук на низенькому автонавантажувачі, призначеному для авіадвигунів. На ланцюзі лебідки висіла перевдягальня Сан Мун.
- Мені була потрібна більша машина! - крикнув їм Бук. - Ми, будуючи цю штуку, цілу ніч провозилися. Я б її нізащо не залишив там!
Храм опустили, деревина затремтіла й рипнула, але срібний ключик Сан Мун відімкнув двері. Усі троє зайшли всередину, і Бук показав, як відчиняється задня стінка перевдягальні - на зразок воріт загону для худоби, куди якраз проходив вилоподібний захват автонавантажувача.
Сан Мун підійшла до товариша Бука. Вона погладила йому лице кінчиками пальців і уважно поглянула в його очі. Так вона йому подякувала. Чи, може, попрощалася з ним. Бук дивився їй в очі, скільки зміг, а тоді розвернувся й побіг до свого автонавантажувача.
Сан Мун перевдяглася, не соромлячись свого чоловіка, а коли він зав’язував їй пояс, спитала:
- У тебе справді більше нікого нема?
Коли він нічого на це не сказав, уточнила:
- Ні батька на пораду, ні матері, яка співала тобі колискові? Ні сестер?
Він вирівнював вузол на спині.
- Будь ласка, - попросив він. - Зараз ти маєш виступати. Дай Великому Керівникові саме те, чого він хоче.
- Я, коли співаю, не володію собою, - сказала вона.
Невдовзі вона в синьому вбранні вже була разом із чоловіком біля Великого Керівника. Був кульмінаційний момент номера юних акордеоністів, коли хлопчики стояли одне в одного на плечах по троє. Ґа бачив, як Кім Чен Ір опустив погляд: дитячі пісеньки - бадьорі, сповнені нескінченного ентузіазму - справді брали його за душу. Коли пісня скінчилася, американці поплескали в долоні, але зовсім безгучно.
- Нам треба почути ще одну пісню, - оголосив Кім Чен Ір.
- Ні, - сказав сенатор. - Спершу - наша громадянка.
- Моя власність! - торгувався Великий Керівник.
- Гарантії! - відповів Томмі.
- Гарантії, гарантії… - пробурмотів Великий Керівник. Він розвернувся до командира Ґа: - Можна ваш фотоапарат?
Посмішка на обличчі Великого Керівника сповнила Ґа нового страху. Ґа вийняв із кишені свій апарат і дав його Великому Керівникові, а той повів юрбу до своєї машини.
- Це він куди? - не зрозуміла Ванда. - Іде геть, чи що?
Великий Керівник заліз на заднє сидіння свого «мерседеса», але машина не зрушила з місця.
Тут телефон у кишені Ванди писнув. Подивившись на екран, вона недовірливо похитала головою. Показала сенаторові і Томмі. Ґа теж спробував зазирнути в маленький червоний телефон. Ванда дала йому апарат: там був знімок веслувальниці - Еллісон Дженсен на задньому сидінні машини. Ґа кивнув Ванді й просто на очах у неї сунув телефон у кишеню.
Великий Керівник повернувся, дякуючи Ґа за апарат.
- Отримали гарантію? - спитав він.
Сенатор дав знак, і з вантажного відсіку літака виїхали два автонавантажувачі. Вони разом везли японський детектор фонової радіації в спеціальному ящику.
- Але ж ви знаєте, що він не спрацює, - сказав сенатор. - Японці його зробили для виявлення космічного випромінювання, а не ізотопів урану!
- Кожен із моїх найкращих учених дозволив би собі з цим не погодитися, - заявив Великий Керівник. - Власне, вони в цьому одностайні.
- Стовідсотково! - додав командир Пак.
Великий Керівник помахав рукою.
- Але про те, що ми теж матимемо статус ядерної держави, поговоримо іншим разом. А зараз трохи блюзу.
- А де ж веслувальниця? - спитала його Сан Мун. - Я маю співати для неї. Ви ж мене просили написати пісню для неї.
Обличчя Великого Керівника стало суворим, він сказав:
- Твої пісні - мої пісні. Ти співаєш тільки для мене.
Великий Керівник звернувся до американців.
- Мене запевняли, що блюз близький вашій колективній свідомості. У цій музиці люди виливають свої жалі, спричинені расизмом, релігією та капіталістичною несправедливістю. Блюз - для тих, хто спізнав голод.
- Один із шести… - підказав командир Пак.
- Один із шести американців щодня ходить голодний, - вів далі Великий Керівник. - Блюз також присвячений і насильству. Командире Паку, коли востаннє в Пхеньяні ставався злочин із застосуванням насильства?
- Сім років тому.
- Сім довгих років! - наголосив Великий Керівник. - А в американській столиці п’ять тисяч негрів скніють у в’язницях через насильство. Майте на увазі, сенаторе, ваша пенітенціарна система - на заздрість усьому світу: найновітніші умови ув’язнення, тотальний нагляд, три мільйони в’язнів! Але ви зовсім не намагаєтеся поставити її на службу суспільному благу. Позбавлений волі громадянин ніяк не мотивує дії вільного. А праця засуджених не задовольняє народних потреб!
Сенатор прокашлявся:
- Як сказав би доктор Сон, це дуже пізнавально.
- Вас утомлює суспільствознавство? - Великий Керівник кивнув, наче сподівався від американського гостя чогось більшого. - То ось вам Сан Мун.
Сан Мун опустилася на цемент злітної смуги й поклала гітару собі на коліна струнами догори. У тіні тих, хто скупчився навколо неї, вона подивилася на гітару , немов чекаючи далекого натхнення.
- Співай! - засичав командир Пак і ткнув її черевиком у поперек. Сан Мун злякано здригнулась і відкрила рот. - Співай! - сказав Пак.
Брендо на повідку загарчав.
Сан Мун почала гру від грифа, потираючи струни пучками й підчіпляючи їх пером пугача. Кожна нота, самотня й моторошна, не долучалася до наступної. Нарешті під тужне, неприкаяне санджо вона почала пісню про хлопчика, який пішов гуляти й загубився, так що батьки не змогли його знайти.
Багато громадян нахилилися нижче, намагаючись уловити мелодію.
Сан Мун співала:
- І завивав йому вітер швидкий, крижаний:
Йди до мене, поспи на постелі білій моїй!
На цих словах громадяни впізнали пісню і ту казку, за якою її складено, але ніхто не відгукнувся: «Стережися, сирітко, біди - заморозить тебе, не йди!» Цю пісню знали всі діти столиці, її було складено, щоб якось розвеселити очманілих сиріт, що бігали вулицями Пхеньяна. Сан Мун співала далі, а натовп був, вочевидь, не радий тому, що така весела дитяча пісенька, та, в якій ідеться про те, як людина врешті приходить до батьківської любові Великого Керівника, співається так сумовито.
Сан Мун співала далі:
- І шахта йому говорила: сховайся в мені,
Живи у мені цілі ночі і цілі дні!
У голові Ґа пролунала відповідь: «Стережися, сирітко, біди: не в пітьму, а на світло йди!»
Сан Мун співала:
- І привид йому шепотів: ти мене вдихни,
Я зігрію тебе, сироту, з глибини!
«Стережися, сирітко, біди - лихоманці у лапи не йди!» - подумки підспівав Ґа.
- Співай нормально! - засичав Пак.
А Сан Мун співала й далі так само сумовито: і в пісні з’явився Великий Ведмідь, і проспівалося про його особливу мову, і взяв він сирітку в лапи, і відломив йому кігтями шмат медового стільника з дупла… Її голос підкреслював ті подробиці, які пісня оминала: гострота кігтів, кусючий рій бджіл… У її голосі вчувалася ненаситність Ведмедя, його невгамовна всеїдність…
І чоловіки не підспівали: «Скуштуй, скуштуй ведмежих медів!»
А жінки не відгукнулися: «Причастися меду солод ких дій!»
Командир Ґа відчув, як його тілом прокотився сильний дрож, але його причину пояснити б не зміг. У чому річ - це пісня, чи співачка, чи те, де і як ця пісня лунає, чи те, що її герой - сирота? Розумів тільки, що це - її мед і саме цей мед вона й має для нього.
Коли пісня скінчилася, манери Великого Керівника сильно змінилися. Уже не було отих легких, веселих, поверхових жестів. Очі його стали непроникні, посмішка зникла.