- Але ж її одяг тут… І червоний чосон-от теж тут…
Приїхав товариш Бук, зліз із автонавантажувача.
- Я чув постріли, - сказав він.
- Сан Мун зникла! - повідомив йому Ґа.
- Як це, не може бути! - вигукнув Бук. - Де ж вона?
Великий Керівник звернувся до Ґа:
- А вона вам нічого не казала, нікуди більше не збиралася?
- Вона нічого, зовсім нічого не казала… - мовив Ґа.
Прийшов командир Пак. Він припадав на одну ногу.
- Собака… - сказав він, віддихуючись. Пак втратив багато крові.
Великий Керівник вигукнув:
- Сан Мун пропала!
Пак, важко дихаючи, нахилився. Сперся здоровою рукою на здорове коліно.
- Усіх затримати, - скомандував він своїм людям. - Перевірити документи. Прочесати всю територію, усі покинуті літаки, і пошліть кого-небудь перевірити дно ставка з лайном.
Американський літак рушив злітною смугою, двигуни оглушливо заревли. Якусь мить усі просто стояли й чекали, коли можна буде говорити. Коли літак знявся в повітря й став на крило, Пак уже склав власну думку про ситуацію.
- Дозвольте мені принести вам бинт і перев’язати вас, - сказав Бук командирові Паку.
- Ні! - дивлячись у землю, сказав Пак. - Ніхто нікуди не йде. - А до Великого Керівника сказав: - Маємо підстави вважати, що до цього причетний командир Ґа.
- Командир Ґа? - перепитав Великий Керівник і показав: - Він?
- Американці - його друзяки, - сказав Пак. - Тепер американців тут уже немає. І Сан Мун немає.
Великий Керівник подивився вгору, немов хотів знайти там американський літак; його погляд повільно пройшовся небом. Потім він подивився на Ґа. Погляд у Великого Керівника був розгублений, він ще не до кінця вірив у те, що сталося. Він наче перебирав усі варіанти, все те неможливе, що могло статись із Сан Мун. На мить очі Великого Керівника стали зовсім порожні, і Ґа добре знав, що означає такий вираз обличчя. Так на світ дивився сам Ґа - хлопчик, який проковтнув усе, що з ним відбувалося, але ще довго-довго не розумів, що це означає.
- Це правда? - спитав Великий Керівник. - Скажи мені всю правду!
Тепер замість гудіння літака над ними стояла повна тиша.
- Тепер ви дещо про мене знаєте, - сказав Великому Керівникові Ґа. - Я віддав вам частину себе, і тепер вам відомо, хто я. А я знаю дещо про вас.
- Ти про що? - не зрозумів Великий Керівник. - Скажи мені, де Сан Мун.
- Я забрав у вас усе, - сказав йому Ґа. - Я потяг за важливу нитку, і скоро з вас спаде покров.
Командир Пак випростався; було видно, що сили його відновилися тільки частково. Він підняв закривавлений висувний ніж.
Порухом пальця Великий Керівник зупинив його.
- Синку, ти маєш сказати мені правду, - повільно й суворо сказав він Ґа. - Ти щось зробив із нею?
- Я наніс вам ту рану, яка в мене на серці, - сказав Ґа. - Мені ніколи вже не бачити Сан Мун. І вам також. Тепер ми брати в нещасті.
За сигналом командира Пака двоє його солдатів схопили Ґа, міцно вчепившись у його руки.
- Мої хлопці в 42-му підрозділі це з’ясують, - сказав Великому Керівникові Пак. - Можна здати його в Пубйок?
Але Великий Керівник мовчав. Знову поглянув на перевдягальню - простий маленький храм і одяг у ньому.
До справи взявся командир Пак.
- Заберіть Ґа в Пубйок, - сказав він. - І можете ще водіїв прихопити!
- Стійте, - сказав Ґа. - Бук тут ні до чого.
- Так, - відповів Бук, - я нічого не зробив!
- Вибачте, - сказав Букові командир Пак. - Але той біль, якого нам завдано, завеликий, щоб за нього відповідала одна людина. Навіть якби я поділив його на всіх вас, і то було б забагато для кожного.
- Великий Керівнику, - благав Бук. - Це ж я, ваш найкращий друг. Хто возив вам французькі коньяки та морських їжаків із Хоккайдо? Хто постачав вам будь-які цигарки на світі? Я вірний вам. У мене сім’я. Я ніколи не намагався втекти з країни!
Але Великий Керівник не слухав. Він не зводив очей із командира Ґа.
- Я не розумію, хто ти такий, - мовив Великий Керівник. - Ти вбив мого заклятого ворога. Ти втік із 33-го табору. Ти міг назавжди згинути. А ти тут. Яка людина на це здатна? Хто міг так учинити, хто міг покласти своє життя, щоб отруїти моє?!
Ґа дивився на слід реактивних двигунів і стежив за рухом літака до самого обрію. Його наповнювало задоволення. Оцей день - не просто сірник, який запалюєш, коли погасли всі попередні. За добу Сан Мун буде в Америці. Завтра вона буде там, де зможе заспівати таку пісню, якої чекала все життя. Відтепер вона не буде терпіти й виживати. І в цьому новому дні вони будуть разом.
Перевівши погляд на Великого Керівника, Ґа без страху зазирнув в очі людині, за якою буде останнє слово. На душі командира було на диво легко. «Усе життя в мене було таке відчуття, - подумав Ґа, - ніби тебе нема й ніколи не було». Ґа відчув, що правильно вчинив, що тепер він - сам свій. Яке дивне, нове відчуття. Може, саме це мала на увазі Ванда, коли питала його під безкраїм небом Техасу, чи почувається він вільним. Тепер він розумів: свободу можна відчути . Вона гула в його пальцях, шуміла в його диханні, дозволила йому раптово побачити всі ті життя, які він міг би прожити, - і це відчуття не залишило його навіть тоді, коли люди командира Пака кинули його на землю й потягли за ноги до «ворона», що чекав неподалік.
Громадяни! Збирайтеся навколо своїх гучномовців! Ось і настав час почути закінчення найкращої північнокорейської повісті року, яку можна було б і назвати найкращою північнокорейською повістю всіх часів! Однак у цьому останньому епізоді насамкінець з’являється потворність, тож закликаємо вас не слухати нашу повість на самоті. Хай вам складуть заспокійливу компанію ваші заводські колеги. Обійміть незнайомця, який сидить поряд у метро. Також радимо захищати вушка наших юних громадян від змісту сьогоднішнього епізоду, бо їм ще невідомо, що таке людська несправедливість. Так, сьогодні американці спустять своїх собак! Тож назбирайте тирси на підлозі цеху, обберіть лишки бавовни на верстаті - і заткніть їм вуха, чим зможете.
І ось настав момент повертати врятовану нашими мужніми рибалками бідолашну веслувальницю на батьківщину. Ви пам’ятаєте, як жалюгідно виглядала американка до того, як Сан Мун подбала про неї. Того дня вона особисто заплела американці коси. Правда, ніякий чосон-от, навіть золотий, не міг приховати ці сутулі плечі й непоказні груди, але веслувальниця все ж мала принаймні кращий вигляд після того, як її збалансовано відгодували здоровою, смачною та поживною сорговою кашею. І після того, як Великий Керівник прочитав їй сувору лекцію про тілесну чистоту, вона одразу стала жіночнішою, її лице проясніло, а постава випросталася.
Однак її від’їзд був сумною подією: адже вона поверталася в Америку до життя серед безграмотності, собак і кольорових презервативів. Проте вона хоча б могла взяти з собою свої зошити, куди записала мудрі й дотепні слова Великого Керівника, які слугуватимуть їй орієнтиром. Та й маємо відзначити: її місце все ж було серед її народу, хоча в її країні ніщо не дається безкоштовно - ні водорості, ні засмага, ні просте переливання крові.
Уявіть собі, як шанобливо наш Любий і Шанований Полководець зустрів американців, котрі прилетіли до Пхеньяна по веслувальницю. У дусі доброзичливої співпраці Великий Керівник був готовий на день забути про те, як американці поливали напалмом Пхеньян, як бомбили дамбу Хесан, як розстрілювали мирне населення з автоматів в Но Ґун Рі. Заради блага взаємної дружби Великий Керівник вирішив не нагадувати їм про те, що американські колаборанти вчинили в тюрмі Дечон чи під час повстання в Чеджу, не кажучи вже про їхні звірства в Ґанґві та долині Де Вон. Він навіть вирішив не вести мову про жорстоке знищення ліги Бодо й забирання до своїх лав силоміць в’язнів периметра Пусан.
Ні, краще відкинути минуле й думати тільки про танці дітей, про бадьору гру хлопчиків з акордеонами, про радощі щедрого серця - адже цей день мав стати не просто щирим виявом доброзичливого культурного обміну: на порядку денному також була гуманітарна допомога, адже кожен шостий американець щодня страждає від голоду.