- Якби всі, кому було зле й хто з тим дуба врізав, справді випускали якийсь дух, - сказав він, - так на світі й продихнути не можна було б, ти розумієш, про що я?
- Та мабуть.
- Тож я в духів і привидів не вірю, ясно? Здохла в кого-небудь канарка, йому в темряві цвірінчання якесь почулося, а він думає: «Ах, це привид моєї пташки». А якщо мене спитати, то привид - це якраз навпаки. Це те, що ти відчуваєш, розумієш, що воно там є, але нічого не розумієш. Як у того капітана «Квана Лі», - якому лікарі ампутацію робили. Не знаю, чи чув ти про нього.
- Не чув.
- Він прокинувся в лікарні й питає: «Де моя рука?», - а лікарі йому: «Нам дуже шкода, але ми мали її ампутувати», - а капітан їм: «Я знаю, що в мене рука відрізана, але де вона?» - а вони йому не сказали. Він казав, що відчуває, як вона без нього стискається в кулак. У ванній відчував, як на відсутню руку тече гаряча вода. Але де вона: викинули її чи спалили? Він знає, що рука десь там, він буквально її відчуває, тільки сили в ній нема.
- Як на мене, - зауважив Чон До, - головна помилка щодо привидів - це те, що вважається, ніби вони мертві. За моїми спостереженнями, привиди виникають від живих - тих, кого знаєш, але їх немає поряд.
- Як дружина капітана?
- Як дружина капітана.
- Я ніколи її не бачив, - сказав другий помічник, - але бачу її обличчя на грудях у капітана й не можу втриматися - гадаю, де вона, з ким, чи думає ще про капітана.
Чон До підняв свою пляшку й випив за цей глибокий здогад.
- Чи, може, оті твої американці на дні, - продовжував другий помічник. - Ти чуєш, як вони там балакають, ти розумієш, що вони важливі, але вони просто тобі недоступні. Тільки це й важить, розумієш, якраз відповідає твоїй біографії.
- Якій ще моїй біографії?
- Ой, ну це я так, - сказав другий помічник. - То капітан колись казав.
- Ну?
- Він лише сказав, що ти сирота, що сироти завжди тягнуться до того, чого в них немає…
- Правда? А ти певен, що він не казав, що сироти намагаються вкрасти життя в інших людей?
- Не засмучуйся. Капітан просто хотів сказати, щоб я не дуже з тобою дружбу водив.
- Чи про те, що сироти, коли помирають, люблять прихопити ще кого-небудь із собою? Чи про те, що сиротами стають не просто так? Про сиріт усяке говорять, розумієш.
Другий помічник підняв руку:
- Слухай, капітан просто сказав мені, що тебе ніхто не вчив вірності.
- Можна подумати, ви з цього такі спеціалісти. А коли хочеш знати, як є, то я навіть не сирота.
- Він сказав, що ти будеш це заперечувати. Капітан нічого поганого не хотів. Він просто каже, що військові забирають собі всіх сиріт і особливим чином навчають їх нічого не відчувати, коли іншим людям погано.
За вікном на снастях рибальських суден вигравало сонце. А молода жінка раз у раз відступала вбік, коли повз неї везли тачку з рибою.
- А не скажеш мені, що ти робиш тут? - поцікавився Чон До.
- Я ж і сказав, - відповів другий помічник. - Дружину хотів тобі показати - правда ж, красуня?
Чон До просто подивився на нього.
Другий помічник продовжив:
- Ну звичайно! Вона, розумієш, як магніт, цій красі неможливо опиратися. Моє татуювання не бреше. І в нас уже, уважай, родина. Я тепер герой, звичайно, і зараз уже майже певна річ, що колись буду капітаном. Просто хочу сказати, мені є що втрачати, і то чимало.
Другий помічник замовк, добираючи слова, а тоді продовжив:
- А ти - у тебе нікого немає. У тебе тільки і є, що койка на кухні в будинку з привидами.
Жінка знадвору покликала його жестом, але другий помічник відмахнувся.
- От коли б ти дав тому американцеві в пику, був би зараз у Сеулі, на волі. Такого в мене не буде. А якщо в чоловіка немає ниточок, як у маріонетки, то чим його зупиниш?
Як же пояснити другому помічникові, що єдиний спосіб скинути з себе всіх привидів - це знайти їх, і єдине місце, де Чон До може це робити - тут. Як пояснити свій невідступний сон, що він слухає радіо, уловлює шматки важливих повідомлень, від матері, від знайомих по сиротинцю. Налаштувати приймач на них було складно, і раніше він прокидався, учепившись в узголів’я, неначе то ручка налаштування ультрависоких частот. Іноді повідомлення переказують якісь люди від інших, котрі чули, що хтось бачив його матір. Мати хоче, щоб він терміново з нею зв’язався. Хоче сказати йому, де вона, пояснити, чому так, вона повторює своє ім’я, знову й знову, але він ніяк не може розчути його. Як тут поясниш, що в Сеулі матері не буде чути?
- Ходімо, - сказав Чон До. - Давай-но до капітана сходимо, хай пащу тобі зашиє.
- Жартуєш? Я ж герой! Тепер я до лікарні піду!
Коли «Чунма» знову вийшла з порту, на ній красувалися нові портрети Великого Вождя й Великого Керівника - Кім Ір Сена та Кім Чен Іра. На камбузі поставили новий стіл, також зробили й новий стільчак у гальюні, бо негоже героєві справляти потребу у відро, хоча герої Північної Кореї пройшли й не такі випробування без скарг і нарікань. Завівся в них і новий прапор КНДР, який вони спустили, відійшовши на одинадцять кілометрів від берега.
Капітан був у чудовому гуморі. На палубі з’явився новий рундук, і, поставивши на нього ногу, капітан скликав команду. Відімкнув рундук і дістав ручну гранату.
- Оце, - пояснив він, - мені дали на випадок повернення американців. Я матиму кинути це в кормову частину трюму - і підірвати нашу славну «Чунму».
Чон До аж очі вирячив:
- А чому не в машинне відділення?
Машиніст подивився на нього поглядом, у якому читалося: «Щоб ти всрався!»
І тоді капітан викинув гранату в море, і вона з тихим «бульк!» зникла під водою.
А до Чона До сказав:
- Не хвилюйся, я б спочатку постукав, коли що.
Капітан відкрив рундук ударом ноги й показав усім надувний рятувальний човен, напевне, витягнутий із радянського пасажирського літака. Колись він був помаранчевий, а нині полиняв до тьмяного персикового; біля червоної ручки стояло зловісне попередження не курити під час розгортання човна.
- Коли граната вибухне і наше любе судно піде на дно морське, я отримав наказ надути оце, щоб зберегти життя нашого героя. Не мені розповідати вам, яку довіру виявлено до нас таким подарунком.
Другий помічник вийшов наперед, майже боячись цієї речі, і став роздивлятися кириличні написи.
- А цей більший, - зауважив він.
- Сюди може вміститися повний літак людей, - посміхнувся машиніст, - або велич одного героя!
- Ага, - погодився перший помічник. - А я, наприклад, матиму честь пливти поряд, тримаючись за пліт, у якому сидить Герой Вічної Революції!
Але капітан ще сказав не все.
- І я гадаю, що настав час зробити третього помічника офіційним членом нашої команди.
Він видобув із кишені складений у кілька разів промащений папірець. У ньому були дев’ять з’єднаних тонких швацьких голок. Кінчики їх почорніли від численних татуювальних процедур.
- Хоч я й не росіянин, - мовив він Чону До, - але побачиш, я цією штукою теж дещо можу. А тут можна навіть не перейматися замерзанням чорнила.
На камбузі Чона До поклали на стіл і сказали зняти сорочку.
Коли стерновий побачив оголені Чонові груди, то весело вигукнув:
- А, незайманий! - і всі зареготали.
- Слухайте, - засумнівався Чон До. - А чи треба так? Я ж навіть не жонатий.
- Ну й нехай, - відповів капітан. - Я тебе зараз оженю з найкрасивішою жінкою на світі!
Поки стерновий із першим помічником гортали календар з актрисою Сан Мун, капітан натрусив у ложку чорнильний порошок і замісив із кількома краплями води в рідкувату пасту. Календар давно висів у рубці, але Чон До ніколи особливо до нього не придивлявся, бо календар відгонив тим самим патріотизмом, який транслювався через гучномовці. Кіно він краєм ока бачив, може, двічі в житті, і це були китайські фільми про війну, які показували його загонові, коли погода не підходила для підземних навчань. Звісно, йому інколи траплялися на очі афіші з фільмами Сан Мун, але вони наче його й не стосувалися. Тепер, дивлячись, як перший помічник зі стерновим гортають той календар, обговорюючи, з якої картинки краще взяти обличчя, він дещо їм позаздрив: вони пригадували відомі сцени й цитати з фільмів із народною артисткою КНДР. Чон До побачив, які глибокі й печальні очі в Сан Мун, помітив тоненькі зморшки навколо них - свідчення сильної волі перед лицем утрат, - і мусив зібрати всі сили, щоб придушити в собі спогади про Руміну. І водночас сама думка про портрет - будь-чий, зрештою, - який завжди житиме над твоїм серцем, видавалася йому надзвичайно привабливою. Чому ми навіки не набиваємо на своєму тілі зображення всіх тих людей, які для нас по-справжньому важливі? І тут Чон До згадав, що зараз у нього немає жодної такої людини - тому йому зараз і наколють на грудях портрет ніколи не баченої актриси з календаря в рубці рибальського судна.