Товариш Бук посміхнувся, на радість старому.
- Вона моя сусідка, - виправив він.
- У Пхеньяні? - уточнив Чон До, одразу усвідомивши, що це запитання характеризує його як неотесаного селюка. Щоб не виглядати зовсім невігласом, він додав: - То ви знаєте її чоловіка, командира Ґа?
Доктор Сон і товариш Бук замовкли.
Чон До продовжив:
- Він володар золотого пояса з тхеквондо. Кажуть, він очистив армію від гомосексуалістів.
Грайливі бісики в очах доктора одразу зникли. Товариш Бук відвів очі.
Водій вийняв із кишень гребінець і пачку цигарок, віддав піджак Чонові До й почав розстібати штани.
- Годі про подвиги командира Ґа, - сказав доктор Сон.
- Так, - підхопив товариш Бук. - Гляньмо, як піджак сяде.
Чон До накинув піджак. Він не розумів, добре він сів на нього чи ні. Водій, у спідньому, віддав йому штани й останню річ - шовкову краватку. Чон До роздивився її, пройшовся поглядом від широкого до вузького кінця.
- Слухайте, - водій закурив і випустив дим. - Та він же навіть не знає, як її зав’язати.
Доктор Сон узяв краватку.
- Ходи-но сюди, зараз познайомимо тебе з тонкощами західного шийного одягу, - промовив він і спитав товариша Бука: - В’яжемо віндзор чи напіввіндзор?
- Четвірку, - сказав Бук. - Так зараз молодь ходить.
Удвох вони провели Чона До вгору сходами. Із самої гори товариш Бук крикнув водієві:
- Заповни ордер у місцевого відповідального за розподілення - тебе поставлять у чергу на новий костюм.
Чон До озирнувся на свій старий одяг, який так і лишився на землі. Невдовзі його розкидає між страусових вольєрів реактивним струменем.
У салоні на перекриттях красувалися портрети Великого Вождя й Великого Керівника в позолочених рамах. У літаку пахло цигарками та брудним посудом. Чон До також відчував, що на борту бували й собаки. Оглянув ряди порожніх крісел, але жодних ознак цих тварин не побачив. Попереду самотою сидів чоловік у чорному костюмі й військовому кашкеті з високим краєм. До нього підійшла стюардеса з ідеальним кольором обличчя. У хвості літака з півдюжини молодих людей були зайняті якимись паперами. Один із них користувався комп’ютером, що міг складатися й розкладатися. Чон До помітив кинутий на кілька сидінь жовтий рятувальний пліт із червоною ручкою надування та інструкціями російською мовою. Чон До поклав на нього руку - море, сонце, банка тушонки. Стільки днів у відкритому морі…
Підійшов товариш Бук.
- Боїшся літати? - спитав він.
- Не знаю, - відповів Чон До.
Загули двигуни, літак покотив у далекий кінець злітної смуги.
- Я відповідаю за забезпечення, - мовив товариш Бук. - Цей літак носив мене в усі куточки світу: до Мінська по свіжу ікру, до Франції - по коньяк просто з підземних печер. Тож не бійся, він не впаде.
- А що я тут роблю? - спитав Чон До.
- Слухай, - відповів товариш Бук, - доктор Сон хоче, щоб ти познайомився з міністром.
Чон До кивнув, і вони пішли в носову частину літака, де доктор Сон розмовляв із міністром.
- Називай його просто «міністр», - прошепотів товариш Бук. - І ніколи не звертайся до нього безпосередньо, тільки через доктора Сона.
- Міністре, - сказав доктор Сон. - Це Пак Чон До, істинний герой Корейської Народно-Демократичної Республіки, ні?
Міністр заперечно похитав головою. У нього були сиві вуса й навислі над глибоко посадженими очима брови, з-під яких годі було розібрати погляд.
- Звичайно, міністре, - продовжив доктор Сон. - Ви ж бачите, це сильний і красивий молодий чоловік, так?
Міністр кивнув.
- Ми скоро ще проведемо час усі разом, мабуть? - поцікавився доктор Сон.
Міністр знизав плечима і глипнув з-під брів поглядом, який міг означати: може, так, а може, ні.
Цим їхня розмова обмежилася.
Відходячи, Чон До спитав:
- А чого саме він міністр?
- Бензину й шин, - сказав доктор Сон і розсміявся. - Це мій шофер. Але не переймайся, цей чоловік бачив, напевне, усе, що можна побачити на світі. Він сильний. Його єдине завдання - нічого не казати в цій подорожі й зображувати на обличчі «так», «ні» й «мабуть» залежно від того, як я закінчую свої питання. Ти ж зрозумів, як я керую його відповідями? Це відволікатиме американців, поки ми трохи почаклуємо.
- Американців? - перепитав Чон До.
- А ті водії тобі що, нічого не сказали? - здивувався доктор Сон.
Літак розвернувся в кінці злітної смуги й став прискорюватися. Чон До вчепився в спинки крісел.
- Гадаю, наш герой ще ніколи не літав, - припустив товариш Бук.
- Що, справді не літав? - поцікавився доктор Сон. - То ми маємо зайняти свої місця, літак ось-ось здійметься в повітря.
Доктор Сон із просто-таки китайською церемонністю посадив їх.
- Ось ремінь безпеки, - сказав він Чонові До. - Герой може його пристібати чи ні на свій розсуд. Я людина вже стара, мені не потрібна безпека, а от вас, товаришу Бук, прошу пристебнутися. Ви людина молода, у вас дружина й діти.
- Тільки з огляду на вашу турботу, - погодився товариш Бук і пристібнув ремінь.
ІЛ здійнявся в західний вітер, а потім заклав віраж на північ, так що берег стало видно праворуч. Чон До бачив, як тінь літака тремтить на воді, - і далі сині простори моря. Він бачив не ті води, де рибалив на «Чунмі» з капітаном, а течії, що несли його на японські завдання, одне напруженіше від іншого. Найгірше завжди було довго повертатися додому, слухати, як викрадені в трюмі кричать, б’ються об стіни, намагаються скинути пута. Він роззирнувся в салоні, уявив собі викраденого, прив’язаного до крісла. Уявив собі, як вони б затягали в літак якого-небудь американця, а потім шістнадцять годин сиділи з ним у цьому літаку.
- Гадаю, ви не ту людину взяли на цю справу, - спромігся на слово Чон До. - У моїй справі, напевне, написано, що я досвідчений викрадач, і це правда. Я виконав чимало завдань, і хіба що два об’єкти при мені загинули. Але я вже не такий. Оці руки тепер налаштовують радіо. Вони вже забули те, чого ви від них хочете.
- Як гідно й щиро, - відзначив доктор Сон. - Чи не так, товаришу Бук?
Товариш Бук відповів:
- Чудовий вибір, докторе Соне. Американці просто розтануть від такої щирості.
Доктор Сон звернувся до Чона До:
- Юначе, на цьому завданні працюватиме твоє слово, а не твої кулаки.
Товариш Бук пояснив:
- Доктор Сон їде до Техасу зондувати ґрунт для майбутніх переговорів.
- До переговорів бувають ще переговори, - мовив доктор Сон. - Нічого офіційного, ні делегації, ні фотознімків, ні охорони. Ми просто відкриваємо канал.
- А говорити про що будемо? - спитав Чон До.
- Неважливо про що, - сказав доктор Сон. - Важлива позиція. Янкі дечого від нас хочуть. І ми дечого хочемо - наприклад, одним із перших пунктів буде, щоб вони перестали лазити на наші рибальські судна. Адже відома річ, що в нас рибальські судна мають багато важливих завдань. Коли настане слушний час, розкажеш, як твого друга кинули акулам солдати військово-морського флоту США. Американці дуже виховані. Така історія справить на них глибоке враження, особливо на їхніх дружин.
Стюардеса принесла докторові Сону склянку соку, а на Чона До й товариша Бука уваги не звернула.
- Красуня, правда? - спитав доктор Сон. - Усю країну прочісують, щоб таких знайти! Молоді люди, вам узагалі все байдуже, крім задоволень, знаю, знаю. Ви мене не обманете. Б’юсь об заклад, що ви аж слину пускаєте, так хочете побачити справжню агентку ЦРУ. Ну то запевняю вас, у них там не всі такі спокусливі красуні, як у кіно.
- Я ніколи не бачив кіно, - сказав Чон До.
- Ніколи не бачив кіно? - перепитав доктор Сон.
- Повністю - ніколи, - відповів він.
- О, ну ці американки в тебе з рук їстимуть. Чекай-но, коли вони побачать твою рану! Чекай, коли почують твою історію, - ото буде!
- Але моя історія - неймовірна. Я й сам ледве в неї вірю.