- Прошу, мій друже, принесіть мені тигра, - попросив доктор Сон товариша Бука.
Коли Бук пішов, доктор Сон звернувся до Чона До:
- Там, звідки ми родом, історії мають вагу фактів. Якщо селянина держава оголошує музичним віртуозом, то всі вважають за краще називати його маестро. І, по секрету кажучи, з його боку дуже мудрим кроком буде почати грати на піаніно. Для нас історія важливіша за людину. Якщо людина і її історія не пасують одне до одного, то змінитися має саме людина.
Тут доктор Сон випив трохи соку. Він підняв палець, який трохи тремтів.
- А от в Америці історії людей весь час змінюються. Там важлива людина. Словам твоїм вони, може, повірять, а може, і ні, але тобі, Чонові До, - тобі вони повірять.
Доктор Сон підкликав стюардесу.
- Цей чоловік - герой Корейської Народно-Демократичної Республіки, йому необхідний сік.
Коли вона побігла по сік, він сказав:
- Ба як?
Потім похитав головою й додав:
- Але спробуй поясни це все в центральному бункері.
Доктор Сон показав униз, маючи на увазі самого Керівника Кім Чен Іра.
Прийшов товариш Бук із портативним холодильником. Вручив його Чонові До.
- Ось тигр, - промовив він.
Усередині лежав шматок м’яса, загорнутий у брудний поліетиленовий пакет. До теплуватого на дотик м’яса прилипли травинки.
Чон До зауважив:
- Може, ще льоду попросити?
Доктор Сон посміхнувся:
- О, американці, уявляю, які вони міни робитимуть.
- Тигр! Уявляєте, що вони скажуть, - засміявся товариш Бук і сказав англійською: - Я б охоче, але я їв тигра на обід.
- Як апетитно! - докинув доктор Сон. - Шкода, що я на леопардовій дієті.
Товариш Бук сказав:
- Чекайте, ще міністра підключимо.
- Міністр хотів би приготувати це особисто, так? - уточнив доктор Сон. - Міністр наполягає, що всі американці повинні долучитися, так?
Чон До подивився на холодильник, на якому був зображений червоний хрест. Він такий бачив і раніше: у подібних возили кров до Пхеньяна.
- Про американців треба знати передусім дві речі, - сказав доктор Сон. - По-перше, вони швидко метикують, по-друге, над усім замислюються. Треба загадати їм загадку, щоб переспрямувати їхні думки. По-перше, ми показуємо їм міністра. По-друге, нам потрібно, щоб вони відчували свою моральну перевагу. Вони без цього не вміють вести переговори. У них все завжди починається з розмов про права та свободи людини й таке інше. Але тигр це все змінює. Вони вжахнуться, що ми можемо спокійно їсти рідкісну тварину, і одразу відчують себе на висоті. Тоді можна буде швидко перейти до справи.
- Прошу, сенаторе, дозвольте передати вам страву, - промовив товариш Бук англійською.
- Так, сенаторе, - додав доктор Сон. - Вам потрібна добавка!
Вони сміялися, доки не побачили обличчя Чона До.
- Ти ж розумієш, - сказав доктор Сон, - що в цьому холодильнику проста яловичина. Тигр - тільки історія, легенда. Тож ми насправді пригощаємо їх легендою.
- А що буде, як вони це з’їдять? - спитав Чон До. - Якщо вони повірять, що це м’ясо тигра, а з ввічливості його їстимуть і відчують себе морально нижчими. Це не позначиться на ході переговорів?
Товариш Бук подивився на доктора, чекаючи, що він скаже.
- Якщо американці прислухаються до своїх відчуттів і не втрачають голову, - мовив доктор Сон, - то ніякими байками про тигра їх не одуриш. Вони ж на смак відчують, що це яловичина. А якщо американці просто граються, якщо не планують розібратись у фактах і вести серйозні переговори, то відчують смак тигрятини.
- Ви гадаєте, якщо вони повірять в історію з тигром, - поцікавився Чон До, - то повірять і в мою?
Доктор Сон знизав плечима.
- Ну, твою, звичайно, важче буде розжувати, - мовив він.
Один із молодих людей із команди забезпечення товариша Бука приніс три однакові годинники. Товариш Бук узяв їх.
- Один - міністрові, - сказав він, а решту два видав докторові Сону й Чону До.
- На них виставлено техаський час. Годинники однакові, щоб показати американцям корейську рівність і солідарність.
- А ви? - спитав Чон До. - Де ваш годинник?
- О, я не маю справ у Техасі, - відповів товариш Бук.
- На жаль, товариш Бук не складе нам компанію, - сказав доктор Сон. - У нього інше завдання.
Товариш Бук підвівся:
- Так, я маю підготувати мою команду.
Салоном пройшла стюардеса з рушниками й дала один докторові Сону.
- Ну, що мені робити? - спитав товариш Бук, коли вона відійшла.
- Вона інакше не може, - мовив доктор Сон. - Жінки за своєю природою зачаровуються старшими чоловіками. Тільки немолодий чоловік може по-справжньому задовольнити жінку - це факт.
Товариш Бук засміявся:
- А я гадав, ви завжди кажете, що тільки чоловік невеликої комплекції може задовольнити жінку.
Доктор Сон сказав на свій захист:
- Ну я не такий уже й малий. Мої розміри точно збігаються з розмірами Великого Керівника, навіть нога така сама.
- Це правда, - підтвердив товариш Бук. - Я займаюся забезпеченням Великого Керівника. Таких самих людей тільки двоє.
Чон До сидів біля вікна, коли пролітали над Сахаліном, Камчаткою, Охотським морем, де був ув’язнений капітан - десь на цих синіх хвилях. Вони випередили захід сонця, рухаючись на північ, у вічне літнє світло. Зупинилися на російській військовій авіабазі в Анадирі, щоб заправитися, і всі старі пілоти вибігли подивитися на ІЛ-62, вік якого, за їхніми оцінками, становив сорок сім років. Вони помацали пузо літака та обговорили проблеми, виправлені в новіших конструкціях; у кожного знайшлася в запасі страшна байка про польоти на такому, доки рештки цих ІЛів у кінці 1980-х відправили до Африки. Наперед вийшов велетень диспетчер, і Чон До розпізнав на його обличчі й руках сліди давнього обмороження. Диспетчер розповів, що навіть ті літаки, які прийшли на заміну ІЛам - перші АНи і ТУ - вже стали рідкістю.
- Я чув, ніби останній ІЛ-62 розбився в Анголі в 1999 році, - додав він.
Доктор Сон заговорив російською:
- Як печально, що колись великий народ, який створив цей чудовий літак, більше на це не спроможний!
Товариш Бук додав:
- Хай вам буде відомо, що повний розвал вашої країни наш народ зустрів із сумом і співчуттям!
- Так! - проголосив доктор Сон. - Ваш народ і наш колись були двома маяками комунізму в цьому світі. На жаль, тепер тільки ми несемо цю непросту ношу.
Товариш Бук відкрив валізу зі свіжими стодоларовими купюрами, щоб заплатити за пальне. Але диспетчер тільки похитав головою.
- Євро! - сказав він.
Доктор Сон обурився:
- Я особистий друг мера Владивостока!
- Євро! - не відступався диспетчер.
У товариша Бука виявилася ще одна валіза, повна європейської валюти.
Відлітаючи, доктор Сон загадав пілотам показати, на що вони здатні. На зльоті двигуни розігналися на повну потужність, і корпус немилосердно заторохтів.
Алеутські острови, міжнародна лінія зміни дат. З висоти в дев’ять тисяч метрів вимальовувалися чіткі обриси контейнеровозів на побриженому легкими хвилями зелено-білому морі. Капітан розповідав Чонові До, що за східними берегами Японії океан має глибину дев’ять кілометрів, і тепер стало зрозуміло, що він мав на увазі. Побачивши обшири Тихого океану, - яка ж монументальна справа перепливти його на веслах! - він зрозумів, чому ті мандрівниці так рідко виходили на зв’язок.
«Де рука капітана “Квана Лі”?» - раптом подумав Чон До. У чиїх руках тепер його словники, хто зранку голиться капітановим помазком? Яким тунелем зараз біжить його загін, що сталося з тією старенькою японкою з фотоапаратом, яку вони викрали, - тією, яка сказала, що охоче піде з ними, коли їй дозволять його сфотографувати? Яке в нього тоді було обличчя? Що потім розповідала знайомим барменка з Ніїґати, після того як випивала з викрадачами? Раптом йому явилася дружина другого помічника у своєму робочому комбінезоні, з блиском риб’ячого жиру на шкірі, з волоссям, розкуйовдженим парою, - і шурхіт жовтої сукні огорнув Чона До, і він провалився в сон.