- Я чула, що човен трохи обгорів, - відповіла вона з повним ротом. - На ньому була кров однієї з дівчат, але жодних ознак другої. Можливо, убивство із самогубством.
- То була та, що веслувала в темряві, - сказав Чон До. - Вона вистрілила з ракетниці…
Усі за столом замовкли.
- Вона веслувала, заплющивши очі, - продовжив Чон До. - У цьому її проблема. Так вона збилася з курсу.
Томмі спитав:
- А чому ви питаєте нас, що сталося з дівчатами, коли самі знаєте?
- А я не знаю, що з ними сталося, - пояснив Чон До. - Знаю тільки як.
- Розкажіть нам, що було з вами, - попросила Чона До дружина сенатора. - Ви кажете, що якийсь час плавали в морі. Як ви отримали таку рану?
- Занадто рано про це питати, - попередив усіх доктор Сон. - Рана ще свіжа. Цю історію так само важко слухати, як моєму товаришеві - розповідати. - Він звернувся до Чона До: - Іншим разом, так?
- Та нічого, - відповів Чон До. - Я можу розповісти.
І він детально розповів про зустріч із американцями, про те, як вони висадилися на «Чунму», як солдати рухали гвинтівками й замазалися в сажу. Розповів про знайдені кросівки і про те, як солдати курили й роздивлялися взуття після того, як судно обшукали й визнали чистим, як вони почали красти сувеніри, у тому числі священні портрети вождів, як був витягнутий ніж і американці мусили відступити. Сказав і про вогнегасник. Розповів, як офіцери на американському судні пили каву й дивилися на них згори. Описав крилату ракету з біцепсом на запальничці в солдата.
- Але як же вас, синку, поранили? - спитав сенатор.
- Вони повернулися! - відповів Чон До.
- З якої речі? - не зрозумів Томмі. - Вони ж уже обшукали судно?
- А що ви, власне, робили на рибальському судні? - поцікавився сенатор.
- Напевне, - з деяким притиском промовив доктор Сон, - американцям стало соромно, що один-єдиний кореєць, озброєний тільки ножем, налякав цілий американський загін!
Чон До випив води.
- Я знаю лише те, - сказав він, - що тоді світало, сонце було по правому борту. Американський корабель підплив у його світлі, і зненацька вони опинилися на нашому судні. Другий помічник разом зі стерновим і капітаном були на палубі. Тоді був саме пральний день, і всі гріли морську воду. Почувся крик. Я побіг нагору з машиністом і першим помічником. Чоловік, якого я бачив раніше, лейтенант Джервіс, притис другого помічника до поруччя. На нього кричали: йшлося про той ніж.
- Хвилиночку, - мовив сенатор. - Звідки ви знаєте ім’я лейтенанта?
- Він дав мені свою картку, - сказав Чон До. - Хотів, щоб ми знали, хто звів з нами рахунок.
Чон До дав візитну картку Ванді, і вона прочитала: «Лейтенант Гарлан Джервіс».
Томмі підійшов і взяв у неї картку.
- «Стійкість», П’ятий флот, - прочитав він сенаторові. - Це, певно, з кораблів Вуді Мак-Паркленда!
- Вуді на своєму судні не потерпів би жодних паршивих овець! - заперечив сенатор.
Дружина сенатора піднесла руку.
- А що ж було далі? - спитала вона.
Чон До продовжив:
- Тоді його кинули акулам, а я стрибнув рятувати.
- А де взялись акули? - здивувався Томмі.
- «Чунма» - рибальське судно, - пояснив Чон До. - Акули весь час пливуть за нами.
- То там була ціла зграя акул? - уточнив Томмі.
- Чи він зрозумів, що з ним робиться? - спитав сенатор.
- А лейтенант Джервіс що-небудь сказав? - допитувався Томмі.
- Ну, спочатку акул ще було не так багато, - зронив Чон До.
- Джервіс того хлопця сам кинув, своїми руками? - не повірив сенатор.
- Чи наказав комусь із матросів? - уточнив Томмі.
Міністр поклав руки на стіл.
- Історія, - проголосив він по-англійськи, - правдива!
- Ні! - вигукнула дружина сенатора.
Чон До подивився на неї: очі літньої дами були бліді й туманні.
- Ні, - мовила вона. - Я розумію, що під час війни жодна зі сторін не має монополії на звірство. І я не така вже наївна, щоб уважати, що двигун праведності не живиться неправедним пальним. Але ж це наші найкращі хлопці, плавають під національним прапором. Так що ні, ні, сер, ви помиляєтеся! Жоден із наших моряків не міг учинити такого. Я це знаю. Я знаю, що це факт.
Вона підвелася з-за столу.
Підвівся й Чон До.
- Пробачте, будь ласка, що я вас збентежив, - сказав він. - Мені не слід було це розповідати. Але ви повинні повірити, що я дивився в очі акулам, очманілим від запаху смерті. Коли ви близько, на відстані простягнутої руки, їхні очі зблискують білим. Вони крутяться й висовують голову з води, щоб краще придивитися перед тим, як укусити. Я не відчув зубів у моїх м’язах, але коли вони дістали до кістки, то було крижане, електричне відчуття. Кров - я чув її запах у воді. Я знаю, як це - бачити перед собою людину, яку ніколи більше не побачиш! Раптом це розумієш - ніколи! Я чув незв’язну мову такої людини. Ось вона падає у воду перед тобою, і сам не віриш, і це відчуття невідступно йде за тобою. І ті речі, які залишаються потім по людині: помазок, черевики, - вони здаються такими дурними. Тримаєш їх у руках, дивишся й дивишся на них, але без людини вони нічого не означають…
Чона До трусило.
- Я тримав за руку вдову, його вдову , і вона співала колискову для нього, де б він не був…
Пізніше Чон До опинився у своїй кімнаті. Він дивився в довідник, шукаючи корейські прізвища, усіх цих Кімів і Лі, - і, коли майже дійшов до Паків, пес на його ліжку раптом підскочив.
Коло дверей була Ванда. Вона двічі тихенько постукала, а потім відчинила двері.
- Я воджу «вольво», - сказала вона з порога. - Мені тато віддав. Коли я була маленька, він працював у портовій охороні. У нього завжди був увімкнений морський радіо-сканер, щоб знати, чи який-небудь капітан не потребує допомоги. У мене теж є такий. Я вмикаю його, коли мені не спиться.
Чон До мовчки подивився на неї. Пес знову ліг.
- Я дещо про вас дізналася, - сказала Ванда і знизала плечима. - Хто ти є - може, вже на «ти», коли така справа? Тоді було б чесно й мені дещо тобі про себе розповісти.
- Хоч там що у вашому досьє написано, - сказав Чон До, - це все неправда. Я більше не роблю людям зла. Я зовсім такого не хочу.
«Звідки в неї моє досьє, - подумав він, - коли правильної інформації про мене навіть у Пхеньяні не мають?»
- Я набрала в комп’ютері ім’я твоєї дружини Сан Мун - і ось ти, командире Ґа!
Ванда подивилася на нього, чекаючи реакції. Не побачивши жодної, продовжила:
- Міністр тюремних рудників, золотий пояс із тхеквондо, переможець японця Кімури, батько двох дітей, малинова зірка за неназвані подвиги й таке інше. Фотографій актуальних там немає, то не будеш проти, коли я покладу туди ті, які зробила?
Чон До закрив довідник.
- Ти помиляєшся, - сказав він. - І мене ніколи при інших не можна називати так!
- Командир Ґа! - сказала Ванда, смакуючи звучання цього імені. Вона поглянула у свій телефон. - Тут у мене додаток показує, де проходить орбіта космічної станції, - сказала вона. - Вона за вісім хвилин буде над Техасом!
Чон До пішов за Вандою надвір, на край пустелі. Над ними розкинувся Чумацький Шлях, із гір нісся запах креозоту й сухого граніту. Коли вдалині подав голос койот, собака став між Чоном До і Вандою, його хвіст збуджено трусився, - і всі троє прислухалися, чекаючи відгуку іншого койота.
- Томмі, - спитав Чон До, - це він говорить корейською, так?
- Так, - відповіла Ванда. - Він десять років служив на морі.
Вони приклали долоні козирком до лоба й стали видивлятися в небі супутник.
- От чого не розумію, - перевела дух Ванда, - що робить у Техасі міністр тюремних рудників? І що це за інший чоловік, якого називають міністром?
- Він тут не винен. Він робить, як йому сказано. Вам треба зрозуміти: там, звідки ми, якщо тобі скажуть, що ти сирота, - то ти і є сирота. Якщо скажуть: «Лізь у нору!» - то раптом виявиться, що ти і є той, хто має лізти в нору. Якщо скажуть робити людям зле, то воно й починається…