Командир Ґа підвів голову, коли прочинилася ляда, і в льох зазирнула Сан Мун, і її халат дещо розгорнувся, і вся народна слава, здається, утілювалася в її розкішних жіночих рисах. Вона прочитала йому записку: «Командире Ґа, час повертатися до справ».
Водій чекав на командира Ґа, збираючись повезти його в найкрасивіше місто світу - погляньте на його широкі вулиці й високі будинки, спробуйте знайти хоч жменьку сміття, хоч маленьке графіті на стіні! Графіті, громадяни - це такий спосіб, у який капіталісти плюндрують громадські будівлі. Немає надокучливої реклами, мобільних телефонів, літаків у небі. І спробуйте відвести очі від чарівних регулювальниць!
Незабаром командир Ґа уже був на третьому поверсі будівлі номер 13 - найновітнішого офісного комплексу світу. «Свись-свись!» - літає пневматична пошта по трубах. «Блись-блись!» - кліпають зелені монітори комп’ютерів. Він знайшов свій стіл на третьому поверсі, потім розвернув табличку з іменем до себе, наче для того, щоб нагадати собі, що він - командир Ґа і його посада - міністр тюремних шахт, отже, саме він відповідає за найкращу у світі пенітенціарну систему. О, північнокорейські тюрми - то найкращі тюрми у світі: за суспільною користю, за спонуканням до роздумів. Тюрми Південної Кореї повні музичних автоматів і помади, і в’язні там нюхають клей і куштують плоди одне одного!
У скриньку на столі командира Ґа впало повідомлення пневматичної пошти. Він відкрив її і прочитав написане на звороті бланка заявки. Там стояло: «Приготуйтеся до зустрічі з Великим Керівником». Він роззирнувся навколо, шукаючи автора повідомлення, але всі прослуховувачі телефонів були зайняті: друкували те, що чули у своїх синіх навушниках, а члени груп забезпечення ховали голови під чорною тканиною, яка затуляла їхні монітори від сторонніх очей.
За вікном став накрапати дрібний дощик, і командирові Ґа було видно стару жінку в простій прямій сукні, нині майже прозорій, яка підіймалася на горішнє гілля дуба, збираючи жолуді, а це, як відомо всім, заборонено до офіційного оголошення сезону збирання жолудів. Можливо, рік спостереження за в’язницею викликав у командира Ґа особливі почуття до старших громадян.
І саме тоді пневматична пошта завмерла й запала моторошна тиша: усі дивилися на лабіринт трубок над головою, знаючи, що буде далі: система готувалася до особистого повідомлення від самого Великого Керівника. Раптом почувся свист, і всі побачили, як системою рухається золотиста трубочка - і падає в кошик на столі командира Ґа.
Командир Ґа відкрив золоту трубочку. Усередині було просте повідомлення: «Чи не будете ви ласкаві порадувати нас вашою присутністю?»
Напруга в приміщенні відчувалася майже фізично. Чи можливо таке, що командир Ґа не підскочив на радощах, що його допомога потрібна Великому Керівникові? Ні, натомість він повозився з речами на своєму столі, уважніше придивившись до приладу, що зветься лічильник Ґейґера, призначеного для виявлення радіоактивних речовин, адже наша країна багата на глибокі поклади радіоактивних руд. Чи не надумав він якимось чином застосувати цей пристрій? Чи приставив він до нього охорону? Ні, громадяни, командир Ґа взяв той детектор і виліз із вікна на гілку дуба. Він виліз вище, до тієї старої, і сказав їй: «Продайте це на нічному ринку. А тоді купіть собі нормальну їжу».
Звичайно, громадяни, він збрехав: немає такої речі, як нічні ринки!
Важливо те, що, коли командир Ґа повернувся у вікно, ніхто не підвів голови. Усі працювали, коли він струшував із форми мокре листя. У Південній Кореї робітники, звичайно, почали б скиглити й нарікати, що хтось порушує «закон», віддаючи державну власність. Але в нас усім керує дисципліна і люди розуміють, що на все є причина, що жодна справа не залишається непоміченою, що коли людина дає старій бабі на дубі лічильник Ґейґера, то це тому, що так хоче Великий Керівник. Чи є два командири Ґа, чи один - це вже як вважатиме за потрібне Великий Керівник.
Ідучи назустріч своїй долі, командир Ґа помітив товариша Бука, який показав йому великий палець. Дехто вважає товариша Бука людиною веселою, навіть розв’язною. Звичайно, у нього брова розірвана просто чарівним шрамом, яким він завдячує своїй дружині, що не вміє шити. Але пам’ятаймо, громадяни, що показати великий палець - це той жест, який янкі показували, перш ніж скидати свої снаряди на мирне населення Північної Кореї. Просто подивіться кіно, і ви побачите ці усмішки, ці підняті пальці - а потім бомби, що падають на нашу неньку Корею! Подивіться «Раптовий напад», із прекрасною дружиною самого Ґа в головній ролі. Подивіться «Останній день березня», про той день у 1951 році, коли американці скинули сто двадцять тисяч тонн напалму на Пхеньян, після чого там залишилося стояти лише три будівлі. Тож покажіть Букові великий палець, але вниз - і більше не звертайте на нього уваги! На жаль, його ім’я ще час від часу будете чути, але він більше не герой нашої історії й віднині ми не звертатимемо на нього уваги.
А що ж командир Ґа? Хоч яким недосконалим, слабким ми вважаємо його характер, знайте, що це історія зростання і спокути, історія, де просвітлення досягає зовсім скромна й непримітна особа. Хай вас надихає ця повість, коли ви матимете справу з морально нестійкими сусідами чи з егоїстами, які використовують на себе все мило в громадській лазні. Знайте, що людина може змінитися й усе може скінчитися добре, адже наша повість обіцяє найщасливіший кінець, який ви тільки чули в житті.
На командира Ґа чекав ліфт. У ньому стояла красуня в синьо-білій формі й синіх окулярах. Вона нічого не казала. У ліфті не було кнопок, і вона не поворухнулася. Як спускався той ліфт і чи саме ця жінка керувала ним, Ґа сказати не міг, але невдовзі вони провалилися кудись глибоко під Пхеньян. Коли двері відчинилися, він опинився в прекрасній кімнаті, де стіни оздоблювали подарунки інших світових вождів. Там були книготримачі з носорожого рогу від Роберта Муґабе, Верховного Президента Зімбабве; чорнолакова маска довголіття від Ґая де Ґрева, міністра закордонних справ Гаїті; срібний вітальний адрес із днем народження від Центральної Хунти М’янми.
Раптом загорілося яскраве світло. З нього вийшов Великий Керівник, такий сповнений гідності, високий, і рушив до командира Ґа, і командир Ґа відчув, що всі його земні тривоги зникли і його наповнило відчуття щастя. Немов саме його єство огортали надійні, захисні руки Великого Керівника, і він відчував лише бажання служити своєму славному народові, який вселив у нього таку впевненість.
Великий Керівник твердо склав руки і промовив:
- Будь ласка, годі кланятися, мій любий громадянине. Це все тривало довго, Ґа, занадто довго. Народ потребує вас нині. Я планую один славний жарт із нашими американськими друзями. Чи готові ви мені допомогти?
Чому ж, громадяни, Великий Керівник не показав, що його засмутив вигляд цього самозванця? У чому полягає план Великого Керівника? Чи розвіється довгий сум нашої актриси Сан Мун? Дізнаєтеся завтра, громадяни, у наступному випуску північнокорейської повісті року!
Ліфт стрімко рушив униз - у бункер 13, де командир Ґа мав зустріти Великого Керівника. Ґа відчув гострий біль у барабанних перетинках, і тіло обм’якло, наче він почав падати в тюремну шахту. Побачивши товариша Бука - його усмішку, його веселий жест, - він відчув, як утворюється розрив між тією людиною, якою він був, і тією, якою став. Тільки товариш Бук існував по обидва боки прірви командира Ґа - знав його і молодим героєм, який літав до Техасу, і новим чоловіком Сан Мун, найнебезпечнішою людиною в Пхеньяні. Новому Ґа стало моторошно. Він заново відчув, що не є нездоланним, що над ним стоїть не просто доля, а небезпека.