- Не треба! - втрутилася Сан Мун. - Не кажіть нам його імені!
Жінка перевела погляд від Сан Мун до Ґа.
- Я хочу сказати, це правда?… Ви чули про в’язницю, де роблять лоботомію? - спитала вона. Її рука тремтіла, і в ній звивалася креветка.
- Що? - перепитав Ґа.
- Ні! - обурилася Сан Мун. - Зупиніться!
- Дуже прошу вас, допоможіть мені його знайти! Я чула, що всім, хто туди потрапляє, роблять лоботомію - і вони працюють, як зомбі, усе життя.
- Щоб довести людину до такого, операцій не потрібно, - сказав він їй.
Сан Мун устала. Узяла Ґа за руку й відвела вбік.
Вони змішалася з юрбою, що товклася коло їжі. Тут світло згасло, і оркестр почав налаштовувати інструменти.
- Що відбувається? - спитав він її.
Вона показала на жовту завісу на балконі другого поверху.
- Там з’явиться Великий Керівник, - пояснила вона й зробила крок назад. - Мені треба поговорити з людьми про мій фільм, маю дізнатися, що сталося з «Жінкою для втіхи».
Промінь прожектора торкнувся жовтої завіси, але замість «Ми будемо завжди з тобою» оркестр піднесено заграв «Баладу про Рьоктосана». Тенор заспівав про Рьоктосана, велетня з дитячим лицем із південного Хамґйону! Селянський син став королем японських бійців! Велетень із дитячим лицем побив Сакурабу! Підперезавшись добутим трофеєм, він бажав лише одного - повернутися додому. Єдиним бажанням героя було повернутися в рідний корейський край! Але нашого чемпіона вкрали й убили - зарізали осоромлені японці. Японський кинджал, від сечі мокрий, поставив великого Рьоктосана на коліна.
Невдовзі юрба почала підспівувати. Вони знали, коли тупати, а коли двічі плеснути в долоні. Почулося багатоголосе «ура», коли люди почули, як за лаштунками з гуркотом відчиняються броньовані двері. І коли піднялася жовта завіса, усі побачили кругленьку, приземкувату фігуру з черевцем у білому тобоку і в масці, зробленій подібно до величезного дитячого лиця Рьоктосана. Натовп шаленів. Тут маленький тхеквондист жваво спустився східцями й пробіг коло пошани через юрбу. Він вихопив у когось коньяк і налив собі в отвір маски. Тут він підійшов до командира Ґа, надзвичайно люб’язно вклонився й став у стійку.
Командир Ґа не знав, що робити. Навколо нього й того низенького в масці, котрий підняв кулаки, утворилося велике коло глядачів. Раптом вони обидва опинилися в промені прожектора. Коротун підскакував, швидко підбігав до командира Ґа на відстань удару й тут же відступав. Ґа роззирнувся в пошуках Сан Мун, але, крім яскравого світла, нічого не бачив. Коротун усе танцював перед Ґа та виконував руками й ногами різні удари в повітря. І тут раптом цей чортик у тобоку вдарив усерйоз - наніс швидкий, різкий удар у горло.
Юрбою пронісся радісний вигук, усі підспівували баладі.
Ґа зігнувся навпіл, схопившись за горло.
- Будь ласка… - благально сказав він, а коротун тим часом відійшов на край кола, відпочив, прихилившись до чиєїсь дружини, і знову випив.
Тут чоловічок став підбиратися до Ґа, готуючи новий напад, - і що з ним робити тепер: поставити блок, спробувати урезонити його, тікати? Але було вже пізно. Ґа відчув, як в очі врізалися кісточки пальців, біль пронизав губи, які почали набрякати, носом прокотився електричний імпульс. До голови раптом прилив жар, носом і в горло полилася кров.
Тоді малий Рьоктосан потішив усіх танцем на зразок того, який виконують російські моряки, коли їх відпускають із підводного човна погуляти вночі.
Очі в Ґа засльозились, і видно йому було погано. Але коротун знову підібрався й готувався вдарити командира знизу з лівої руки. Біль Ґа відповів сам за себе - і кулак врізався в ніс коротунові.
Почувся тріск пластикової маски. Чоловічок заточився й зробив кілька кроків назад; із отворів у носі маски потекла кров, і гості хором охнули. Постраждалого посадили на стілець, принесли йому води, тоді зняли маску - під нею виявився не Великий Керівник, а якийсь очманілий чоловічок зі слабкими рисами обличчя.
Промінь прожектора піднявся на балкон. Там стояв, аплодуючи, сам Великий Керівник.
- Ви думали, це я? - вигукував він. - Ви думали, це я?!
Великий Керівник Кім Чен Ір спустився сходами, сміючись, тиснучи людям руки, приймаючи вітання за вдалий жарт. Він підійшов оглянути чоловічка в тобоку, нахилився подивитися, що з ним.
- Мій водій, - похитав головою Великий Керівник, маючи на увазі стан носа бійця. Він поплескав водія по спині й викликав свого особистого лікаря.
Коли Великий Керівник пішов до командира Ґа, усі притихли.
Ґа помітив, що Сан Мун розвернулася боком, протискаючись крізь юрбу, щоб краще чути.
- Ні, ні, - сказав командирові Великий Керівник. - Щоб зупинити кров, треба стояти рівно. - І попри біль у животі Ґа випростався.
Тоді Великий Керівник взяв Ґа за ніс, притиснув обидві ніздрі, обережно видавивши з них кров і слиз.
- Ви подумали, це я? - спитав він Ґа.
- Так, - кивнув той. - Я подумав, що це ви.
Великий Керівник засміявся та обтрусив руки.
- Не хвилюйтеся, - заспокоїв. - Ніс не зламаний.
Великому Керівникові принесли носовичок. Витираючи руки, він звернувся до гостей:
- Він гадав, що то я, - проголосив він на радість усьому залу. - Але я - справжній Кім Чен Ір, я - справжній я.
Він показав на водія, який раптом перелякано розплющив очі:
- А от він - самозванець, лицедій. А я - справжній Кім Чен Ір.
Великий Керівник склав носовичок і вручив його командирові Ґа. Тоді підняв його руку:
- А ось - справжній командир Ґа. Він переміг Кімуру, і тепер він переможе американців.
Великий Керівник говорив так гучно, немов звертався до всього Пхеньяна, до всієї КНДР:
- Якщо вам потрібен істинний герой - ось вам командир Ґа! Якщо вам потрібен захисник Вітчизни - ось вам командир Ґа. Вітаймо володаря золотого пояса!
Оплески були потужні й тривалі. Поки вони лунали, Великий Керівник тихо звернувся до нього:
- Уклоніться, командире.
Тримаючи руки по швах, він зігнувся в попереку, мить постояв у цій позі й побачив, як краплі крові падають з його носа на оперний килим. Коли він підвів голову, то наче за якимось сигналом до зали впливла зграйка чарівних офіціанток із шампанським на тацях. Угорі Дак-Хо заспівав «Неоспіваних героїв» - пісню з першого кінофільму Сан Мун.
Командир Ґа поглянув на Сан Мун, і на її лиці читалося розуміння: немає різниці, живий чи мертвий нині її чоловік, - його замінено, і вона більше ніколи його не побачить.
Вона розвернулася, він пішов за нею.
Він наздогнав її коло порожнього столу, де вона сіла серед стільців, зайнятих пальтами й сумками інших людей.
- Що з фільмом? - спитав він її. - Що ти дізналася?
Її руки тремтіли.
- Не буде фільму, - сказала Сан Мун.
На її обличчі був чистий, неакторський сум. Вона була готова заплакати. Він намагався її втішити, але Сан Мун не приймала жодних слів підтримки.
- Зі мною ще ніколи не було нічого подібного, - промовила. - А тепер усе пішло не так.
- Не все, - заперечив він.
- Ні, все! Ти просто не знаєш цього відчуття. Ти не знаєш, як це - втратити фільм, над яким працював цілий рік. Ти ніколи не втрачав усіх друзів, подружжя.
- Не кажи такого, - відповів Ґа. - Немає потреби говорити так.
- Отакий, напевне, голод, - промовила Сан Мун. - Така внутрішня порожнеча. Отаке, мабуть, у тих голодуючих людей в Африці…
Він раптом відчув, наскільки вона його відштовхує.
- Хочеш знати смак голоду? - спитав він.
Він зірвав пелюстку троянди з букету, що стояв посеред столу. Прибрав білий кінчик і підніс пелюстку до її губ.
- Відкрий рот, - попросив він. Коли вона цього не зробила, він сердито наполіг: - Відкрий рот!
Вона відкрила губи й узяла в рот пелюстку. Подивилася на нього очима, у яких стояли сльози. І тут вони полилися, повільно, тихо, і вона так само тихо почала жувати.