Батько сказав мені:
- Я звинувачую цього хлопчика в тому, що в нього синій язик!
Ми засміялися.
Я вказав на батька:
- Цей громадянин їсть гірчицю!
Я нещодавно скуштував гірчицю й зробив від того таку гримасу, що батьки засміялися. Тож будь-яка згадка про гірчицю мене смішила.
Батько звернувся до уявного представника влади в повітрі:
- Цей хлопець має контрреволюційні думки щодо гірчиці! Його слід відправити до гірчичного колгоспу, щоб виправити його гірчичне мислення!
- Цей тато їсть морозиво з солоних огірків із гірчичною какою! - сказав я.
- Ото пожартував! Ну, дай руку, - сказав батько.
Я вклав у його долоню свою маленьку ручку. І тут батько закричав, його рот скривила гримаса ненависті:
- Я зрікаюся цього посіпаки імперіалістів, який має постати перед судом за злочини проти держави!
Обличчя його люто, гнівно червоніло:
- Я чув, як він намагався отруїти наші душі капіталістичними брехнями й схилити нас до зради Батьківщини!
Діди, які грали в карти, озирнулися на нас.
Я від жаху ледь не плакав. А батько промовив:
- Бачиш, мої губи сказали отаке, але рука - моя рука все одно тримала тебе за руку. Якщо твоя мама скаже щось подібне про мене, щоб захистити вас, то знай: внутрішньо ми однаково тримаємося за руки. І якщо колись ти скажеш щось подібне про мене, я знатиму: це не справжній ти. То тільки зовнішнє. А внутрішньо батько і син завжди триматимуться за руки!
Він простяг руку й скуйовдив мені чуба.
Була глупа ніч. Мені не спалося. Намагався заснути, а натомість лежав на ліжку й гадав, як це командирові Ґа вдалося змінити своє життя й стати іншою людиною. І жодних слідів того, ким він був. Як можна обійти партійний тест на профпридатність і дванадцять років оцінювання правильності твого мислення? Я відчував, що в історії Ґа було чимало друзів і пригод, і навіть заздрив йому. Мені вже й не важило те, що він, можливо, убив кохану жінку. Як він узагалі знайшов кохання? Як він досяг отакого? І чи кохання зробило його іншою людиною, чи, як я підозрював, воно з’явилося раптово, коли він став іншою людиною? Я підозрював, що всередині Ґа був тою самою людиною, але в нього змінилася зовнішність. Це викликало в мене повагу. Але чи не відбуваються разом із зовнішніми й певні внутрішні зміни?
Навіть теки на цього командира Ґа не було - тільки на товариша Бука. Трохи покрутився з боку на бік, гадаючи, чому Ґа так спокійно спав. Потім знову засвітив свічку й покопався у справі Бука. Мені було помітно, що батьки не сплять, але лежать абсолютно нерухомо, дихають рівно та слухають, як я шурхочу Буковими паперами в пошуках розгадки особи Ґа. Я вперше позаздрив пубйоківцям, їхній здатності домагатися відповідей.
І тут телефон видав одиничний чіткий звук: «бринь!» Я почув, як рипнула розкладачка, і мої батьки здригнулися в ліжках і завмерли.
Телефон на столі заблимав яскравим зеленим світлом.
Узяв його в руки й відкрив. На екрані був тротуар, у ньому плитка з зіркою, а в зірці англійською написані два слова «Інґрид» і «Берґман». Знято було за дня.
Знову взявся до справи товариша Бука, шукаючи там яких-небудь знімків із такою зіркою. Там був лише стандартний набір фотографій: прийняття до Партії, отримання значка з Кім Ір Сеном у шістнадцять років, присяга у вічній вірності. Прогорнув на кінець, побачив знімок його загиблої сім’ї: закинуті голови, тіла, скручені в неприродних позах на підлозі. І водночас такі чисті. Дівчатка в білих сукенках. Мати, яка обіймає старших і тримає за руку найменшу дитину. Побачив обручку - і серце вкололо. Їм, напевне, було нелегко: батька щойно заарештували, і тут у якийсь урочистий момент без нього вони всі загинули від «імовірно, отруєння чадним газом». Важко уявити, як це - утратити сім’ю, пережити втрату того, кого дуже любиш. Тепер я краще зрозумів, чому Бук у ямі казав нам бути готовими, мати власний план. Слухав, як тихо лежать у темряві батьки, і гадав, чи не потрібен мені план на випадок, коли я втрачу когось із них, - чи це мав на увазі Бук?
Оскільки сім’я товариша Бука на знімку лежала на підлозі, то око передусім спинялося на них. Уперше я помітив, що на столі над ними - банка з персиками, маленька деталь порівняно з розмірами знімку. Кришка банки була відкрита й відігнута назад, і тут до мене дійшло, що засіб, який може звільнити командира Ґа від переповідання власної біографії, щойно йому захочеться, стоїть просто в нього на тумбочці.
У 42- му підрозділі з-під дверей кімнати відпочинку Пубйоку пробивалася смужка світла. Швидко проскочив повз них: із цими товаришами не вгадаєш, чи то вони працюють допізна, чи то рано прийшли на роботу.
Виявилося, що командир Ґа спокійно спить, а персики десь поділися.
Я розштовхав його:
- Де персики?
Він потер обличчя, провів рукою по волоссю.
- Зараз день чи ніч? - спитав він.
- Ніч.
Він кивнув:
- Воно й відчувається.
- Персики! - сказав я. - Це ними ти отруїв актрису і її дітей? Так ти їх убив?
Ґа глянув на тумбочку. Там нічого не було.
- Де мої персики? - спитав він. - То не прості персики. Їх треба забрати назад, поки біди не сталося!
І тут коридором пройшла К. Кі. О третій годині ночі! До ранкових гудків ще дві години. Погукав її, але вона не звернула уваги.
Тоді звернувся до Ґа:
- Ви б не хотіли сказати мені, що таке «Берґман»?
- Берґман? - перепитав він. - Не знаю, про що ви…
- А «Інґрид»?
- Немає такого слова, - сказав він.
Якийсь час дивився на нього й спитав:
- Ви її кохали?
- Я й зараз її кохаю.
- А як? - спитав я його. - Як ви домоглися її взаємності?
- Інтимність.
- Інтимність? Це що таке?
- Це коли двоє людей діляться всім, коли між ними немає секретів.
Мені лишалося тільки засміятися:
- Секретів немає? Та це ж неможливо. Ми тижнями витягаємо з підопічних їхні біографії, але завжди, коли їх підключають до автопілота, вони пробелькочуть якусь важливу деталь, якої ми не чули. Так що, вибачайте, це ж неможливо - володіти всіма чиїмись секретами!
- Ні, - заперечив Ґа. - Вона відкриває тобі свої секрети. Ти їй - свої.
Знову пробігла К. Кі. Цього разу з ліхтариком на лобі. Залишивши Ґа, побіг за нею - вона вже була на другому кінці коридору.
- Що ти тут робиш посеред ночі? - крикнув я їй.
Луною від стін прикотилася відповідь:
- Я - віддана справі.
Наздогнав її вже на сходах, але вона не сповільнювала біг. У руках несла знаряддя з «цеху» - ручну помпу з гумовою трубкою. З її допомогою заливали рідину в шлунок і викачували її: накачування шлунку рідиною було третім з найболючіших методів силового впливу.
- Ти куди це несеш? - спитав.
Ми мчали гвинтовими сходами вниз проліт за прольотом.
- Ніколи пояснювати, - відповіла вона.
Схопив її за лікоть і викрутив руку. Здається, до такого поводження К. Кі не звикла.
- Я припустилася помилки, - пояснила. - Але, серйозно, маємо поспішати.
Ми пробігли ще два прольоти і домчали до відкритого люка поганої ями.
- Ні, - сказав їй. - Можеш не розповідати.
Вона метнулася вниз драбиною, а я поліз за нею. Надійшовши, побачив скуленого на підлозі товариша Бука, а біля нього - перекинуту банку персиків. К. Кі намагалася побороти його конвульсії й просунути йому в горло трубку. З його рота текла чорна слина, опущені повіки - певні ознаки ботулізму.
- Облиш його, - сказав я К. Кі. - отрута вже в його нервовій системі.
Вона пирхнула:
- Знаю, це я накоїла…
- Розказуй.
- Я знаю, цього не можна було робити… - сказала вона. - Просто ж він усе знає!
- Знав.