Вирішили не проектувати КНДРівську газонокосарку, оскільки за результатами випробувань проста комуністична коса з півтораметровим лезом для розчистки від заростів зарекомендувала себе краще. Спорудили ставок і напустили туди вугрів із Тедонґану, найбільш жадібних і гідних суперників для спортивного риболова. Команди добровольців відрядили в гори Собек наловити кам’яних щитомордників, найотруйніших змій країни, для стрільби по них.
Групі дорослих актрис із театру Палацу дітей та юнацтва було доручено влаштувати кошики з подарунками. Білої телячої шкури на рукавички не знайшлося, то було обрано найбільш ніжну заміну - щенячу шкіру. Замість бурбону дібрали міцну зміївку з пагорбів Хамхина. Бірманська хунта передала п’ять кілограмів сушеної тигрятини. Запеклі дебати точилися навколо цигарок, які найкраще відповідають корейському національному духу. Урешті вибрали «Пролот».
Але то була не суцільна робота. Щодня командир Ґа подовгу обідав у буфеті кінотеатру Моранбон і там на самоті щоразу дивився інший фільм із Сан Мун. Споглядав її відчайдушну стійкість у «Смерті гнобителів», відчував її безмежну силу переносити страждання в «Батьківщині без матері», розумів її хитрість спокусниці в «Славі слав» і йшов додому, насвистуючи патріотичні мелодії з «Вище прапори!».
Щоранку перед роботою, коли дерева оживали голосами зябликів і кропив’янок, командир Ґа вчив дітей лаштувати пташині сильця з тонких нитяних петельок. Із підвішеним каменем, із паличкою, яка вводить пастку в дію. Кожен поставив сильце на поруччі балкона й поклав як принаду насіння селери.
Приходячи ввечері додому, командир Ґа вчив дітей працювати. Оскільки діти ніколи ще не робили такого, то хлопчику з дівчинкою ці справи були нові й цікаві, хоча Ґа мав показувати їм абсолютно все: як ставити ногу на лопату чи як стати на коліна, щоб махати кайлом, риючи тунель. Проте дівчинці подобалося ходити не в шкільній формі, і тунельного пилу вона не боялася. Хлопчик радо носив кошики землі драбиною на задній балкон і поволі висипав їх звідти вниз схилом гори.
Поки Сан Мун співала дітям колискову, він роздивлявся ноутбук, у якому здебільшого зберігалися якісь незрозумілі карти. Ще - папка з фотографіями, дивитися на які було важко. Знімки не так уже відрізнялися від фото, які робила Моннан: портрети людей, що дивилися в камеру з трепетом і сумнівом перед лицем того, що буде з ними далі. А потім - знімки «після», де ці люди - закривавлені, скрючені, напівголі - лежали на землі. Особливо важко було бачити в такому вигляді товариша Бука.
Щовечора вона спала на одному боці ліжка, а він - на другому.
- Time to get some shut-eye , - казав він їй, а вона відповідала:
- Sweet dreams .
Наприкінці тижня від Великого Керівника прийшов сценарій. Він мав назву «Абсолютні самопожертви». Сан Мун залишила його на столі, де його поклав кур’єр, і цілий день то підходила до нього, то відходила, ходила колами, тримаючи між зубами ніготь.
Нарешті вона перевдяглася в затишний халат і взяла сценарій до спальні, де з двома пачками цигарок цілий день його читала.
Лягаючи спати того вечора, він їй сказав, як завжди:
- Time to get some shut-eye.
Вона не відповіла нічого.
Обоє лежали й дивилися в стелю.
- Тебе непокоїть сценарій? - спитав він. - Якої ролі від тебе хоче Великий Керівник?
Сан Мун на якийсь час замислилася:
- Проста жінка, - стала вона розповідати, - у простіші часи. Її чоловік пішов на війну з імперіалістами. Був хороший, його всі любили, але як голова колгоспу він був занадто поблажливий, і це позначалося на продуктивності. Під час війни селяни ледь не помирали з голоду. Минає чотири роки, його вже вважають померлим. І тут він повертається. Чоловік ледве впізнає свою дружину, і сам на лице повністю змінився - обгорів у бою. Війна загартувала його, і він стає холодним, жорстким керівником. Але врожаї підвищуються, їх вистачає всім. Селяни сповнюються надії.
- Ану ж бо вгадаю, - сказав командир Ґа. - Це, мабуть, там жінка починає підозрювати, що то не її справжній чоловік, а, отримавши доказ, мусить вирішити, чи пожертвувати своїм особистим щастям заради добра для людей.
- Що, сценарій аж настільки очевидний? - здивувалася вона. - Аж до того, що людина, яка зроду кіно не бачила, може відгадати його зміст?
- Я тільки міркую про кінцівку. Може, там буде якийсь сюжетний поворот, завдяки якому колгосп виконає план і жінці буде добре?
Вона зітхнула:
- Немає там поворотів. Сюжет такий, як усі: я страждаю, страждаю, а тоді фільм закінчується.
Голос Сан Мун у темряві був сповнений такої печалі, як останні закадрові слова в «Батьківщині без матері», коли японці заковують героїню в ланцюги, щоб вона не завдала собі шкоди під час інших спроб до втечі.
- Людей твої фільми надихають, - сказав він.
- Правда?
- Мене надихають. І твоя гра показує людям, що страждання може приносити добро, що воно може бути шляхетним. Це краще, ніж правда.
- А яка правда?
- У тому, що воно безглузде. Це просто щось таке, яке інколи має бути, і навіть якщо з тобою страждають тридцять тисяч, усе одно ти сам-на-сам зі своїм болем.
Вона нічого не відповіла. Він знову звернувся до неї:
- Ти маєш радіти. При тому, скільки справ у Великого Керівника, він тиждень придумував тобі новий фільм.
- Ти що, забув його штуку, як тобі набили пику на очах у всіх столичних янбанів ? О, він матиме нескінченне задоволення від того, що я повністю викладаюся, граючи у фільмі, який ніколи не вийде на екран. Його страшенно розважатиме це видовище - коли я гратиму жінку, яка має віддати себе новому чоловікові.
- Він не намагався тебе принизити. За два тижні приїдуть американці. Він зараз зосереджений на тому, щоб принизити найбільшу державу світу. Він привселюдно визнав твого нового чоловіка, майже офіційно його замінив. Забрав він у тебе «Жінку для втіхи». Вирішив так. У цей момент, коли б він справді хотів тебе скривдити, то так би й зробив.
- Я тобі одне скажу про Великого Керівника, - промовила Сан Мун. - Якщо він хоче, щоб ти багато втратив, то дає тобі що втрачати.
- Але ж ворожнеча в нього була зі мною, а не з тобою. Яка в нього причина…
- Стій, - зупинила його вона. - Ось і доказ, що ти цього всього не розумієш. Річ у тому, що Великому Керівникові не потрібні причини.
Він ліг на бік і подивився їй у вічі.
- Давай перепишемо сценарій, - сказав він.
Якусь мить вона мовчала.
- Візьмемо ноутбук твого чоловіка й видозмінимо сюжет. Хай і селяни виконають план, і жінка стане щасливою. Може, зробимо так, щоб перший чоловік несподівано повернувся наприкінці фільму!
- Ти хоч розумієш, що кажеш?! - скрикнула вона. - Це ж сценарій самого Великого Керівника!
- Що я точно знаю про Великого Керівника - йому важливе задоволення. І він у захваті від хитромудрих рішень!
- Яка тобі різниця? - спитала вона. - Ти ж казав, що після від’їзду американців він тебе позбудеться.
Він перекотився на спину:
- Еге ж. Так і є.
Вона помовчала.
- Думаю, тут треба не чоловіка з війни повертати, - сказала вона. - Тоді буде силове з’ясування стосунків, і фільм апелюватиме скоріше до почуття честі, ніж до почуття обов’язку. Зробімо, щоб голова сусіднього колгоспу позаздрив успіхам обгорілого чоловіка. Оцей другий голова сам нечесний і підмовляє такого ж нечесного партійця підписати ордер, за яким того чоловіка відправлять у табір на перевиховання за не довиконаний раніше план.
- Ага, - погодився командир Ґа. - Тепер у нас не жінка загнана в глухий кут, а перед чоловіком постає вибір. Якщо він визнає себе самозванцем, то осоромиться, але буде вільний. Якщо ж стверджуватиме, що він справді її чоловік, то без ганьби йде в табір.
- Жінка майже переконана, що цей чоловік з опіками - не її. А якщо вона помиляється, і він просто став твердіший і холодніший через люту війну? Що, як вона дозволить, щоб батька її дітей позбавили волі?