- Ти б не хотів це дивитися, - сказав Ґа. - Там є ще й фотографії.
- Мене?
Ґа кивнув:
- І ще тисячі інших чоловіків.
- Він зі мною такого не зробив, що можна подумати з тих фотографій.
- Ти не зобов’язаний про це говорити.
- Та ні, це тобі якраз варто почути, - наполіг Бук. - Він збирався здійснити на мене отой, як він сказав, «чоловічий напад». Але коли він повалив мене на землю і я опинився в його владі, він втратив до мене будь-який інтерес. Він хотів тільки фото на пам’ять. Я не можу уявити просто, яка це приємність - позбавити життя таку людину. Він і з тобою хотів це зробити, правда?
Ґа нічого не відповів.
Бук промовив:
- Ти ж можеш мені сказати, правда? Як ти його? Раз ти вже налаштований говорити правду.
- То недовга історія, - почав Ґа. - Я був на нижніх ярусах шахти. Стеля низька, у кожному приміщенні по одній лампочці. У тріщини вгорі просочувалася вода, і було жарко, всюди стояв туман. У тій шахті було кілька людей, і ми шукали жилу білого каменю. То була наша мета - добути цього каменю. У шахту спустився командир Ґа. Раптом з’явився, спітнілий весь.
«Ти маєш знати як слід тих людей, які під твоєю орудою, - сказав він мені. - Знати їхні серця. Перемога зовні - від перемоги всередині».
Я вдав, що не чую.
«Схопи чоловіка, - наказав мені Ґа. - Он того, давай йому в душу зазирнемо!»
Я зробив тому чоловікові знак, щоб підійшов.
«Хапай його! - крикнув командир. - Хапай його так, щоб він повірив у це! Бери його, щоб у нього не лишалося жодного сумніву!»
Я підійшов до того чоловіка. Ми подивилися в обличчя одне одному. Він став до мене спиною, і я обхопив його ззаду руками. Озирнувся перевірити, чи цього треба командирові Ґа, - і побачив, що він голий, що його форма купою лежить на землі.
Командир Ґа говорив так, ніби нічого не змінилося:
«Дій так, щоб він вирішив, що ти саме це й зробиш. Хай повірить, що виходу немає. Тільки так можна зрозуміти, чи це йому подобається».
Командир Ґа обхопив з-за спини іншого в’язня: «Треба тримати його. Хай відчує, що ти сильніший, що виходу немає. Може, саме тоді, коли ти схопиш його за зад, він здасться на милість свого бажання - і збудження видасть його!»
Командир Ґа стиснув в’язня так, що в обличчі того з’явився жах.
«Зупиніться!» - гукнув я йому.
Командир Ґа вражено подивився на мене:
«Атож. Оце ти йому й скажеш: зупинись! Я знав, що ти тут єдиний справжній чоловік!»
Командир Ґа зробив крок у мій бік, а я на крок відступив.
«Не робіть цього!» - попередив я.
«От саме це ти й скажеш. - У командира якось дивно зблиснули очі. - Але він не послухає, ось у чому штука. Він сильніший за тебе, і він наближається…»
«Хто наближається?»
«Хто? - посміхнувся Ґа. - Та він самий».
Я почав відступати. «Будь ласка, - казав я. - Будь ласка, не треба цього».
«Так, - продовжував командир Ґа. - Так, ти опираєшся, ти робиш усе, щоб цього не сталося, ти цього не хочеш, ось тому ти мені подобаєшся, ось тому я вчу тебе проводити це випробування. А що ж буде, якщо воно все одно станеться? Якщо його слова для нього нічого не означають? Що, коли в бою він виявиться сильнішим?»
Командир Ґа кинувся на мене, і я прийняв удар. Удар був слабкий. Я боявся всерйоз відповісти на нього. Ґа одним рухом відбив мій кулак, а другим різко стусонув мене. «А якщо ти б’єшся до кінця, а воно все одно станеться? - і далі питав він. - Ким ти тоді будеш?»
Я ударом ноги збив його, і Ґа вражено подивився на мене. Ґа блискавично влучив мені ногою в голову, вона аж крутнулася - я ніколи не бачив такого швидкого удару.
«Цього не станеться, - відказав я. - Я не допущу, щоб таке сталося».
«За це я тебе обрав! - Ґа так засадив мені ногою в живіт, що я відчув, як на печінці утворюється синець. - Звичайно, ти викладешся повністю, з усією своєю силою битимешся. Ти не знаєш, як я тебе поважаю. Ти - єдиний за весь цей час, хто справді захищався, єдиний, хто мене розуміє, по-справжньому розуміє». Я подивився вниз і побачив: командир збуджений, його член люто випинається вгору. І при цьому його обличчям блукала лагідна, якась аж дитяча усмішка. «Я зараз відкрию тобі свою душу, мою велику душевну рану, - сказав Ґа, наближаючись, його стегна напружувалися: він готувався бити ногою. - Буде боляче - не брехатиму, і болітиме завжди, правда. Але подумай лишень: скоро в нас із тобою буде спільна рана. Скоро ми станемо братами в ній!»
Я відступив праворуч від нього, опинившись під лампочкою, єдиною в приміщенні. Підскочив і зніс лампочку ногою - після спалаху бризнули скалки і наче на якусь мить зависли в тумані. Стало темно. Я чув ходу Ґа, чув, як він човгає.
Отак ходять люди, незвичні до темряви.
- І що було далі? - спитав Бук.
- Далі вже була моя робота, - відповів Ґа.
Весь вечір Сан Мун просиділа в спальні. Командир Ґа зготував дітям на вечерю холодну локшину, якою хлопчик із дівчинкою махали під носом у Брендо, щоб той, ловлячи їжу, показав свої зубиська. Тільки тоді, коли вже помили посуд, прийшла Сан Мун у купальному халаті, з припухлим обличчям, із цигаркою. Сказала дітям, що настав час спати, а потім звернулася до Ґа:
- Я маю подивитися той американський фільм. Отой, що, кажуть, найкращий.
Уночі діти з собакою спали на своїй маті в ногах ліжка, і, коли вогні Пхеньяна згасли, вони, лежачи поряд на ліжку, поставили в ноутбук диск із «Касабланкою». Батарея мала протриматися півтори години, то зупинятися не можна було.
Вона одразу похитала головою: який примітивний чорно-білий кінематограф!
Він на ходу перекладав для неї фільм, якомога швидше передаючи англійські слова корейською, а коли слова на думку не спадали, то просто ворушачи пальцями, наче друкував.
Якийсь час вона сиділа з невдоволеним лицем. Критикувала фільм за надто швидкий розвиток подій. Усіх героїв таврувала як буржуїв, які тільки й роблять, що цілий день пиячать, шикарно вдягнувшись.
- Де ж прості люди? - казала вона. - Де реальні проблеми?
Сміялася з того, що буває «транзитний лист», який дозволяє виїхати тому, хто його має:
- Не буває такого чарівного листа, який може тебе випустити.
Вона казала йому зупинити кіно. Він не зупиняв. Але її це кіно сильно нервувало.
- Ну і звідки тут видно, що цей фільм прославляє?! - питала вона. - І коли, нарешті, з’явиться нормальний герой? Якщо ніхто ближчим часом не заспіває, то я пішла спати!
- Цить, - спокійно казав він їй.
Він бачив: їй боляче на таке дивитися. Кожен образ кидав виклик усьому її життю. Складні погляди й мінливі бажання персонажів доводили її до сказу, але сил зупинити це в неї не було. Коли з’являлася на екрані красуня Інґрид Берґман, Сан Мун починала звертатися до неї з питаннями, напучувати її.
- Ну чого ж вона не заспокоїться, не залишиться просто з хорошим чоловіком?
- Буде війна, - коментував Ґа.
- Ну чому вона такими очима дивиться на цього аморального Ріка?! - обурювалася вона, хоча й собі не могла відвести від нього очей. Невдовзі Сан Мун припинила звертати увагу на те, як він використовує інших людей, набиває свій сейф валютою, бреше, дає хабарі. Вона бачила тільки те, як він тягнеться по цигарку, коли героїня заходить до кімнати, як випиває, коли та виходить. Відчуття того, що ніхто не щасливий, було близьке їй. Сан Мун із розумінням кивала, бачачи, як усі нещастя героїв кореняться в темній столиці - Берліні. Коли дія знову перенеслася до Парижа, де герої потребували лише хліба, вина й одне одного, Сан Мун усміхалася крізь сльози, а командир Ґа зупиняв переклад цілих реплік, коли всі почуття й так розкривалися на обличчях того Ріка й закоханої в нього Ільзи.
Коли фільм закінчився, вона безутішно плакала.
Він поклав їй руку на плече, але вона не відгукнулася на цей жест.