- Він завжди з тими туфлями носився, як дурень зі ступою, - сказав Бук. - Усе вимагав саме японські. От японські й усе тут.
- І що ми з ними зробимо?
- Це гарні туфлі, - відказав Бук. - За них на нічному базарі чималенько дадуть…
Але потім Бук викинув їх у грязюку.
Обидва почали ходити «Техасом», перевіряючи, чи все готове до візиту Великого Керівника. Японська польова кухня мала доволі переконливий вигляд, а вудок і кіс було просто безліч. Біля стрільбища стояла бамбукова клітка, у якій темно ворушились отруйні змії.
- Ну що, відчуваєш себе в Техасі? - поцікавився товариш Бук.
Командир Ґа знизав плечима.
- Великий Керівник ніколи не бував у Техасі, - відповів він. - Головне, що йому це буде схожим на Техас.
- Я не про те питав, - мовив Бук.
Ґа поглянув на небо, чи не збирається на дощ. Зранку йшла потужна злива, так що нічого не було видно за вікнами, тож коли Сан Мун пересунулася на його половину ліжка, ще було поночі.
- Я мушу знати, чи справді він уже все, - прошепотіла вона. - Мій чоловік зникав стільки разів, а потім через кілька днів чи тижнів повертався, щоб здивувати, перевірити. Якби він приїхав і побачив, що ми збираємося… ти навіть собі не уявляєш… - Вона трохи помовчала. - Коли він усерйоз за когось береться, - додала вона, - то вже не фотографує.
Вона поклала руку йому на груди. Він узяв її за плече, нагріте під ковдрою.
- Повір мені, - сказав він їй. - Ти його більш ніколи не побачиш.
Він провів рукою по її боку, відчуваючи, яка ніжна шкіра під його долонею.
- Ні, - сказала вона й відсунулася. - Просто скажи, що він мертвий. Відколи ми на це наважилися, ми ризикуємо всім, і я не можу позбутися відчуття, що він повернеться.
- Він мертвий, я точно тобі кажу, - сказав він.
Але все було не так просто. У темній шахті нічого не можна було до ладу розібрати. Він тоді взяв горло командира Ґа в цупкі «ножиці» й потримав, рахуючи секунди, скільки треба й навіть більше. Коли прийшла Моннан і знайшла його там, то сказала йому вдягти форму командира Ґа. Він одягнувся й вислухав, що треба сказати начальникові. А потім вона порадила йому розбити мерцеві голову каменем, але він похитав головою: не можу. Натомість зіпхнув тіло в штольню. Та виявилася неглибокою. Було чути, як тіло трохи постукалось об стінки, а потім лягло на дно. І з тим зерном сумніву, яке посіяла в його душі Сан Мун, йому теж почало думатися, що він майже вбив справжнього командира Ґа, що той чоловік десь там, далеко, одужує, набирається сил - і коли знову стане собою, то прийде сюди.
Ґа пішов до ферми.
- Оце й весь наш Техас, - мовив він Букові, а потім заліз на паркан. У загорожі стояв самотній водяний буйвіл. Упало кілька важких крапель дощу, але на тому все й закінчилось.
Товариш Бук займався розведенням вогню в земляній жаровні, але виходив у нього переважно дим. З паркану Ґа бачив, як вугри хапають ротом повітря біля поверхні ставка й чув лопотіння техаського прапора, намальованого вручну на корейському шовку. Ранчо виглядало настільки по-техаськи, що він подумав про доктора Сона. Але коли замислився, що сталося з доктором Соном, то це місце раптово перестало нагадувати йому Америку. Було важко повірити, що старого вже немає на світі. Ґа й далі бачив, як доктор сидить у темряві під місяцем Техасу й притримує капелюх, щоб не знесло вітром. Йому й далі чувся голос доктора Сона в ангарі: «То була дивовижна подорож. Яку краще не повторювати».
Товариш Бук іще ляпнув мазуту на дрова, і здійнявся чорний стовп диму.
- Почекаймо, поки Великий Керівник привезе сюди американців, - промовив Бук. - Коли Великий Керівник радий, то раді всі.
- Десь так, - погодився Ґа. - Ти не вважаєш, що майже все вже й зробив?
- Що? - не зрозумів Бук. - Що ти маєш на увазі?
- Таке враження, що ти вже дістав усе, що тільки можна й треба. Чи не варто тобі перейти до наступного проекту й забути про все це?
- Тебе щось засмучує? - поцікавився товариш Бук.
- А що, як Великий Керівник чомусь не зрадіє? Раптом щось піде не так, і все погано скінчиться? Ти про це думав?
- От для цього ми тут, - сказав Бук. - Щоб такого не сталося.
- А потім той доктор Сон, пам’ятаєш? Усе правильно чинив, а он що з ним зробили.
Бук відвернувся: Ґа зрозумів, що вести розмову про свого старого товариша він не хоче.
- Буку, у тебе сім’я. Тобі варто б триматися від цієї справи якнайдалі.
- Але ж я тобі все одно потрібен, - заперечив Бук. - А ти мені.
Бук підійшов до таврувального тигля і знайшов там тавро Великого Керівника, яке тільки почало нагріватися. Піднімати тавро, щоб на нього подивився Ґа, мусив двома руками. Англійською в дзеркальному відображенні там стояло: «Власність Корейської Народно-Демократичної Республіки».
Літери були такі великі, що розміри тавра становили майже метр. Таке тавро зайняло б увесь бік тварини.
- У кузні над ним тиждень працювали, - сказав Бук.
- І що?
Бук нетерпеливився:
- Як - «і що»? Я англійською не так володію. Мені треба знати, чи правильно слова написані!
Командир Ґа уважно прочитав напис у зворотному порядку.
- Усе гаразд, - сказав він.
Потім він протиснувся між жердинами паркану й пішов до чорного буйвола, прив’язаного за кільце в носі. Погодував тварину водяним кресом з відра, погладив між рогами.
Підійшов товариш Бук, і судячи з того, як невпевнено він позирав на велику тварину, його на збирання врожаю ніколи не посилали.
- Пам’ятаєш, я тобі розповідав, як переміг командира Ґа в шахті?
Бук кивнув.
- Він там лежав голий, і вигляд у нього був цілком мертвий. Моя подруга порадила ще й кинути йому на голову каменюку.
- Мудра подруга, - відзначив Бук.
- Але я не зміг. Ну а тепер оце й думаю, розумієш…
- …що командир Ґа живий? Такого бути не може. Якби було так, ми б уже знали, він би вже нас за одне місце взяв.
- Я знаю, що він мертвий, - погодився Ґа. - Проте в мене залишається відчуття, що попереду щось недобре. У тебе є сім’я. Подумай про них.
- Ти чогось недоговорюєш, еге ж? - спитав Бук.
- Я просто намагаюся тобі допомогти, - відказав Ґа.
- Ти щось задумав, бачу, - насторожився Бук. - Що ж саме?
- Ні, - відповів Ґа. - Просто забудь, що я тобі щось говорив.
Бук зупинив його:
- Ти маєш мені сказати! Дивись, коли приїхав «ворон», ми вас долучили до свого плану виходу. Я нікому нічого не казав про те, хто ти насправді. Я дав тобі персики. Коли вже щось готується, ти маєш мені сказати.
Ґа нічого не сказав.
- Ну ось ти кажеш, у мене є сім’я, подбати про неї, - не зупинявся Бук. - Але як же я їх захищу, коли ти нічого мені не кажеш?
Командир Ґа кинув оком на територію ранчо, подивився на пістолети, на глеки для лимонаду, на кошики з подарунками й столи для пікніка.
- Коли літак американців злетить, на ньому будемо й ми: Сан Мун, діти, я.
Товариш Бук здригнувся.
- Ні, ні, ні! - сказав він. - Ніколи нікому такого не кажи. Ти що, не знаєш? Не можна. Ні друзям, ні сім’ї, особливо мені не можна. Цим же можна всіх убити. Якщо вони мене допитуватимуть, то знатимуть, що я знаю. І то якщо тобі вдасться. Ти собі уявляєш, яку вигоду я б отримав, коли б тебе здав?
Бук звів руки до небес:
- Нікому. Ніколи. Чуєш?
Командир Ґа погладив бика по чорній шиї, двічі поплескав, і з жирної шкури тварини посипався порох.
- Оце тавро, мабуть, уб’є його, бачиш. Це справить враження на американців.
Товариш Бук почав розставляти вудки під деревом. Руки в нього тремтіли. Коли всі поставив, одна волосінь невдало зачепилась, і все попадало. Бук подивився на Ґа, наче то була його провина: