Поверх елегантного комбінезона Великий Керівник пов’язав фартух. Його лоб прикрашав зелений козирок, а через плече був перекинутий рушник. Він з’явився за шинквасом, розкинувши руки у вітальному жесті.
- Сан Мун! - вигукнув він. - Чого бажаєте?
Їхні обійми були сповнені полум’яних соціалістичних товариських почуттів.
- Не знаю, - відповіла вона.
- Слід казати «як завжди»! - поправив він.
- Як завжди, - повторила Сан Мун.
І він налив дві скромні порції північнокорейського коньяку, відомого своїми цілющими властивостями.
Придивившись, Великий Керівник помітив в очах актриси печаль.
- Що вас засмучує? - спитав він. - Розкажіть свою історію - а я створю для неї щасливий кінець!
- Нічого, - промовила вона. - Я просто вживаюся в нову роль.
- Але цей фільм буде щасливим! - нагадав він їй. - Вашого недисциплінованого чоловіка замінить ефективний організатор - і невдовзі колгоспні врожаї зростуть. Мабуть, вас бентежить щось інше. Чи не сердечні справи часом?
- У моєму серці є місце лише для Корейської Народно-Демократичної Республіки, - відказала вона.
Великий Керівник усміхнувся.
- Ось вона, моя Сан Мун. Та сама, за якою я так скучив. Ходіть-но, у мене для вас подарунок!
Великий Керівник вийняв із-за шинквасу американський музичний інструмент.
- Що це? - спитала вона.
- Воно зветься - гітара . На ньому грають сільську американську музику. Кажуть, цей інструмент особливо популярний у Техасі, - пояснив він їй. - Також на ній грають так званий блюз - то є такий різновид американської музики, у якій розповідається про біль, викликаний неправильним рішенням.
Сан Мун провела своїми ніжними пальцями по струнах гітари. Вони видали притишений стогін - немовби дзвінкий каяґем загорнули в простирадло й облили відром води.
- В американців є причини засмучуватися, - промовила вона, зачіпаючи іншу струну. - Але, послухайте, я не можу скласти пісню з цим інструментом.
- Але ви повинні, ви повинні! - сказав Великий Керівник. - Будь ласка, хай вона прозвучить для мене.
Вона заграла.
- Шкода, що серце моє, - почала вона пісню, - не вмістить любові всієї…
- Так, так, - підтримав він.
Мелодія продовжилася.
- До найвільнішого краю - Народно-Демократичної Кореї…
- Це чудово, - відзначив він. - А тепер не так по-пташиному. Співайте з усім жаром вашої крові!
Вона поклала гітару на шинквас так, як годиться розташовувати нормальний музичний інструмент - струнами догори. Вона защипувала струни, добираючи інші ноти.
- Янкі раді, - заспівала вона й вдарила по струнах, - янкі сумні…
Великий Керівник відбивав ритм кулаком по шинквасу. Сан Мун енергійно била по струнах.
- А нам байдуже в щасливі дні!
І обоє розсміялися.
- Як я за всім цим скучив, - промовив він. - Пам’ятаєте, як ми колись усю ніч обговорювали сценарії? Як ми відверто говорили про любов до Батьківщини, передчуваючи обійми возз’єднання?
- Так, - промовила вона. - Але тепер усе по-іншому.
- Що, правда? А я все гадав, якби… - промовив Великий Керівник, - якби щось сталося з вашим чоловіком на одному з його численних небезпечних завдань, ми з вами знову стали б друзями. Звичайно, ваш чоловік живий і здоровий, і шлюб ваш переживає свій розквіт, не сумніваюсь. Але якщо з вашим чоловіком щось станеться, якщо він загине на одному зі своїх героїчних завдань за наш народ, чи правильно я думаю, що в такому разі ми могли б знову стати близькими, що ми знову до глибокої ночі будемо обмінюватися своїми уявленнями про поняття Чучхе й Сонґуну?
Вона прибрала руку від гітари.
- Щось має статися з моїм чоловіком? Ви це мені хочете сказати? У нього попереду якесь небезпечне завдання?
- О ні, навіть не думайте про таке, - запевнив її Великий Керівник. - Ніщо не може бути так далеке від правди. Звичайно, напевне я ніколи б не міг сказати. Адже, варто відзначити, світ - місце небезпечне і майбутнє відоме тільки високим посадовцям.
Сан Мун промовила:
- Ваша батьківська мудрість завжди розвіювала мої жіночі страхи.
- Це лише один із моїх подарунків, - відказав Незрівнянний Керівник Кім Чен Ір в усій своїй славі. - Маю відзначити, - продовжив він, - що ви називаєте його «мій чоловік».
- Я не знаю, як іще його називати.
Великий Керівник кивнув.
- Але ви не відповіли на моє запитання.
Сан Мун схрестила руки на грудях і відвернулася від бару. Зробила два кроки, потім обернулася.
- Мені також бракує наших нічних бесід, - мовила вона. - Але нині це вже в минулому.
- Але чому ж? - не розумів Великий Керівник. - Чому вони мають лишатися в минулому?
- Бо я чула, ви маєте тепер іншу особу, якій довіряєте свої думки, нову юну ученицю.
- Бачу, хтось із вами поговорив і дечим поділився.
- Якщо громадянка отримує чоловіка на заміну, то ділити все з ним - то її обов’язок!
- І ви як? - спитав Великий Керівник. - Ділилися з ним?
- Майбутнє відоме тільки високим посадовцям, - відказала вона й усміхнулася.
Великий Керівник схвально кивнув.
- Точно, я на це не зважив. Так і є.
Сан Мун зробила ковток зі свого келиха.
- А що ж це за нова учениця? - спитала вона. - Чи цінує вона вашу тонку натуру, чи розуміє ваш гумор?
Великий Керівник злегка нахилився вперед, радий знову завоювати її увагу.
- Вона - зовсім не як ви, це точно. У неї нема ні вашої краси, ні ваших чарів, ні вашого володіння словом.
Сан Мун вдала, ніби вражена.
- Вона не володіє словом?
- Ви мене дражните, - мовив він. - Розумієте, вона говорить лише англійською мовою. Це не Сан Мун, безумовно, але й не варто її недооцінювати. Вона американка. Тож не слід думати, що моя веслувальниця позбавлена особливих чеснот, особливої темної енергії.
Сан Мун теж нахилилася до нього, і вони тепер були зовсім близько.
- Дайте мені відповідь, мій Найдорожчий Керівнику, - промовила вона. - І, прошу вас, говоріть від щирого серця. Чи може розбещена американська дівчина опанувати великі ідеї, які йдуть від такого геніального розуму, як ваш? Чи може уродженка прогнилого й захланного краю сприйняти чистоту вашої мудрості? Чи гідна вона вас, чи краще відіслати її додому, щоб її місце зайняла справжня жінка?
Великий Керівник дістав з-під шинквасу брусок мила, гребінець і чосон-от, зроблений наче з чистого золота.
- Оце ви й маєте мені сказати, - промовив він.
Громадяни, дивіться, яку гостинність виявляє Великий Керівник до всіх людей світу, навіть до підданців деспотичних Сполучених Штатів. Хіба Великий Керівник не відрядив найкращу жінку нашого народу, щоб підтримати й підбадьорити цю заблудлу американку? І чи не виявила Сан Мун веслувальницю в чудовій кімнаті, білій, свіжій і яскраво освітленій, де в маленьке вікно виднів чудовий північнокорейський лужок, на якому скакали рябенькі коники? Це не брудний Китай і не мала упосліджена Південна Корея, тож вам не слід уявляти собі в’язницю з закіптюженими стінами й іржавими калюжами на підлозі. Натомість зверніть увагу на велику ванну, повну гарячої тедонґанської живильної води.
Сан Мун наблизилася до неї. Хоча веслувальниця й була молода, її шкіру зіпсували сонце і море. Але, здається, її дух був міцний - можливо, рік гостювання в нашій великій країні дав їй переконання й мету. Безумовно, він дав тій американці вперше в житті тілесну і моральну чистоту. Сан Мун допомогла дівчині роздягтися, тримаючи її одяг у міру того, як веслувальниця його знімала. Плечі в гості були широкі, а на шиї можна було помітити міцні жили. Навколо одного з передпліч веслувальниці читався тонкий шрам. Коли Сан Мун його торкнулася, дівчина обізвалася словами, яких Сан Мун не зрозуміла. Але вираз обличчя веслувальниці показував, що то знак чогось хорошого - якщо гарна рана можлива.