Ґа хотів їй розповісти про Чхонджин, де старих добрих часів не існувало. Але натомість сказав:
- В Америці є таке шиття, яким розповідають історію. Збирають із клаптиків щось таке, що говорить про важливі події в житті людини.
Жінка зняла ногу з педалі.
- І що то буде за історія, що за події? - спитала вона. - Що в місто прибуває чоловік, який знищує все, що ти маєш? Яким клаптиком я покажу, що він убиває сусіда й втягує чоловіка в гру, у якій ризикуємо всім, що в нас є?
- Уже пізно, - сказав їй командир Ґа. - Вибачте, що потурбував.
Зібрався йти, але у дверях вона його зупинила.
- Сан Мун взяла що-небудь із собою? - спитала вона.
- Дошку для чан-ґі.
Дружина Бука кивнула.
- Уночі, - промовила вона, - Великий Керівник шукає натхнення.
Ґа востаннє подивився на білу тканину й подумав про дівчинку, для якої це вбрання призначене.
- А що ви їм кажете? - спитав він. - Що ви кажете, коли вдягаєте їм ті сукенки? Чи вони знають правду, що ви репетируєте свій кінець?
Вона якусь мить дивилася на нього.
- Я ніколи не вкраду в них майбутнього, - промовила вона. - Я цього зовсім не бажаю. Коли я була така, як Йоон, морозиво в парку Мансу в неділю давали безкоштовно. Я туди ходила з батьками. А тепер фургон для морозива хапає дітей і відправляє їх у табори 9-27. Дітям цього краще не бачити. Щоб дівчатка не ходили до того фургона, я кажу, що немає смачнішого за консервовані персики, і що в нас є такі - останні в Пхеньяні, і колись, коли настане найщасливіший день нашої сім’ї, ми будемо ними бенкетувати - і вони будуть смачніші за все корейське морозиво разом узяте.
Коли Ґа ввійшов до спальні, Брендо підняв голову. На собаці вже не було плаща. Діти зі схвильованими обличчями лежали в ногах ліжка. Ґа сів на підлогу біля них.
Угорі на високій полиці стояла банка персиків: завтра він візьме її з собою. Як же сказати дітям те, що треба. Він вирішив просто набрати повні груди повітря й почати.
- Іноді люди роблять іншим людям боляче, - сказав він. - Це печальний факт.
Діти уважно подивилися на нього.
- У декого така робота - робити іншим боляче. Нікому така справа задоволення не приносить. Ну, принаймні для більшості людей. Я маю вам розповісти історію про двох таких людей. Про те, що буває, коли зустрічаються двоє, які завдають болю іншим.
- Ви про тхеквондо? - уточнив хлопчик.
Ґа мав знайти спосіб, хоч би й некрасивий, пояснити їм, як так вийшло, що він убив їхнього батька. Якщо вони вирушать в Америку переконані, що їхній батько живий, то в дитячій пам’яті він розростеться до тієї величі, яку приписує йому пропаганда. Забронзовіє й уже майже не нагадуватиме того, ким був насправді. Без правди він стане просто ще одним славетним іменем на старанно вирізьбленому постаменті. Зараз у них єдина можливість дізнатися, хто їхній батько насправді: у самого Ґа такої можливості ніколи не було. Так само з їхнім будинком: без знання про сховані DVD-диски, про те, що міститься в ноутбуку, про те, що означають сині нічні спалахи, будинок урешті перетвориться на акварельний малюнок у їхній пам’яті, глянцеве фото на листівці. І якщо вони самі не дізнаються, яка їхня істинна роль у його житті, то й він сам у їхній пам’яті залишиться всього-на-всього гостем, що прийшов із якоїсь туманної причини на невизначений час.
Але болю він не хотів їм завдавати. І не мав охоти йти проти бажання Сан Мун. Найдужче він не хотів наражати дітей на небезпеку, змінивши їхню завтрашню лінію поведінки. Якби ж тільки можна було відкрити їм таємницю потім, якось поговорити з ними старшими. От би мати послання в пляшці, яке вони змогли б розшифрувати лише кілька років по тому.
Дівчинка спитала:
- Ви дізналися, що з мамою?
- Ваша мама у Великого Керівника, - пояснив він. - Я впевнений, що вона в безпеці й скоро буде вдома.
- Мабуть, вони кіно обговорюють, - припустила дівчинка.
- Мабуть, - погодився Ґа.
- Сподіваюся, що ні, - заперечив хлопчик. - Якщо в неї буде нове кіно, нам буде знову треба в школу ходити.
- А я хочу в школу, - не погодилася з ним дівчинка. - У мене з суспільствознавства самі «відмінно». Хочете почути промову Кім Чен Іра від 15 квітня 86 року Чучхе?
- Якщо мама буде на зйомках, то хто вас доглядатиме? - спитав Ґа.
- Хтось із батькових шісток, - відповіла дівчинка. - Ви вже не ображайтеся…
- Ваш батько… - промовив Ґа. - От, власне, про нього я маю з вами поговорити.
- Він на завданні, - сказала дівчинка.
- Вони в нього секретні! - додав хлопчик. - Він часто на них їздить.
Після паузи дівчинка нагадали:
- Ви нам обіцяли щось розповісти.
Командир Ґа набрав повні груди повітря:
- Щоб зрозуміти те, що я вам розповім, вам дещо треба знати. Ви чули про тунелі для нападу?
- Тунелі для нападу? - невдоволено скривилася дівчинка.
- А про уранову руду? - спитав Ґа.
- Розкажіть щось інше, про собачку, - попросив хлопчик.
- Так! - сказала дівчинка. - Хай би він тепер в Америку полетів, де їв би їжу з банки.
- І щоб ті вчені там були, - додав хлопчик.
Командир Ґа на мить замислився. Подумав, чи може розповісти їм таку казку, яка зараз сприймалася б цілком природно, а згодом вони б розкрили в ній ще й важливий прихований зміст.
- Команді вчених дали замовлення на двох собак, - почав він. - Щоб один з них був найрозумніший у КНДР, а другий найхоробріший. Їх мають разом послати на цілком таємне завдання. Учені об’їздили всі собачі ферми, потім вольєри з собаками в кожній в’язниці й на кожній військовій базі. Спочатку собаки мали лапами рахувати на рахівниці. Потім зійтися в бою з ведмедем. Коли жоден із собак не пройшов тих випробувань, учені сіли на бордюр і схопилися за голови: їм було страшно сказати про це міністрам.
- Але ж вони не перевіряли Брендо, - сказав хлопчик.
Почувши своє ім’я, пес завозився вві сні, але не прокинувся.
- Атож, - промовив командир Ґа. - а тут вулицею йде Брендо з нічним горщиком на голові.
Хлопчик розреготався, навіть дівчинка всміхнулася. Раптом Ґа зрозумів, що ця казка може зробити навіть кращу справу: вона допоможе дітям не потім, а просто зараз. Якщо в казці пес дістанеться Америки, ховаючись у бочці, повантаженій на літак, то до дітей можна буде донести, як треба тікати завтра: як залізти в бочку, як сидіти тихо, чого чекати, коли стане можна проситися, щоб їх випустили.
- Горщик! - сміявся хлопчик. - Як же так вийшло?
- А ви як думаєте? - спитав Ґа.
- Фе, - скривився хлопчик.
- Бідолаха Брендо не розумів, чому згасло світло. У горщику весь час розходилася луна. Він бродив дорогою, натикався на всяку всячину, а вчені подумали, що він прийшов на випробування. «Який сміливий собака - сам прийшов боротися з ведмедем! - подумали вчені. - Який він розумний - шолом надягнув!»
Тут уже і хлопчик, і дівчинка розреготалися від душі. Минулося їхнє хвилювання, і Ґа вирішив: хай уже в казки не буде якоїсь спеціальної мети, хай буде просто казка, хай іде сама собою, химерна й непрошена, до власної розв’язки.
- Учені на радощах кинулись обніматися, - продовжив Ґа. - Потім зв’язалися з Пхеньяном по рації, сказали, що знайшли найдивовижнішого собаку на світі. Коли це повідомлення перехопили американські шпигунські супутники…
Хлопчик тримав Ґа за рукав. Він і далі сміявся, усмішка ще не сходила з його лиця, але в чомусь він посерйознішав.
- Я вам дещо хочу сказати, - промовив хлопчик.
- Будь ласка, - сказав Ґа.
Хлопчик замовк і опустив очі.
- Ну ж бо, - підбадьорила його сестра. Коли братик усе ж не наважувався сказати, до Ґа звернулася дівчинка: - Він хоче вам сказати своє ім’я. Мама сказала, що можна, якщо ми хочемо.