— Що таке? — зашипіла Кінзі. — Рухайся! Вони зараз щось запідозрять.
— Зроби так, щоб вони підійшли сюди, — пробурмотіла Хейзел через плече.
— Навіщо...
— Будь ласка.
Вартові похмуро подивились у їхній бік.
— На що витріщаєтесь? — крикнула на. них Кінзі. — Це третій в’язень. Ходіть заберіть її.
Ближча амазонка опустила свою табличку для читання.
— Чому ти не можеш пройти ще тридцять кроків, Кінзі?
— Ну, тому що...
— Ох! — Хейзел впала навколішки і намагалася зобразити якомога хворобливіше обличчя. — Мені зле! Не можу... йти. Амазонки... занадто... лякають.
— От і маєте, — сказала вартовим Кінзі. — Ну, ви заберете в’язня чи мені сказати цариці, що ви нехтуєте своїми обов’язками?
Найближча амазонка закотила очі й попленталась до них. Хейзел сподівалась, що інші двоє теж підійдуть, але про це можна було подбати і потім.
Перша амазонка схопила Хейзел за руку.
— Гаразд. Я беру під варту полонену. Але на твоєму місці, Кінзі, я би не переймалась через Гіллу. Їй недовго залишилось бути царицею.
— Ще побачимо, Доріс.
Кінзі повернулась і пішла. Хейзел чекала, поки її кроки стихнуть.
Вартова Доріс смикнула Хейзел за руку.
— Ну? Ходімо.
Хейзел зосередилась на стіні коштовностей поряд із собою — сорок величезних коробок зі срібними браслетами.
— Зле... як мені зле.
— Не смій на мене блювати, — гаркнула Доріс.
Амазонка спробувала ривком підняти Хейзел на ноги, але та припала до землі, наче вередливий малий у магазині іграшок. Коробки поряд із нею почали трястися.
— Аулу! — заволала Доріс на одну зі своїх товаришок. — Допоможи мені із цим жалюгідним дівчам.
«Амазонки на ім’я Доріс та Аулу? — подумала Хейзел. — Гаразд...»
Підбігла друга амазонка. Хейзел збагнула, що зараз — найкраща можливість. Перш ніж амазонки встигли підняти її на ноги, вона зарепетувала: «ОООХ!» і розпласталась на підлозі.
Доріс почала було:
— Ох, дай-но мені...
Стіна коштовностей вибухнула з таким шумом, наче хтось отримав джекпот на гральному автоматі. Височенна хвиля зі срібних браслетів дружби впала на мостик, викинувши Доріс та Аулу за поручні.
Вони розбилися б на смерть, але Хейзел не могла цього допустити. Вона викликала кілька сотень браслетів, що рухалися до вартових і обвивалися навколо їхніх щиколоток — войовниці повиснули під мостиком догори дриґом і зарепетували, наче жалюгідні дівчатка.
Хейзел повернулась до третьої амазонки, розірвала свої пута, які були не значно міцнішими за туалетний папір, і підняла один зі списів «полеглих» войовниць. Вона жахливо володіла списом, але сподівалась, що третя амазонка про це не здогадується.
— Мені тебе звідси вбити? — гаркнула Хейзел. — Чи доведеться наблизитися?
Войовниця повернулась і кинулась навтіки.
Хейзел крикнула до Доріс і Аулу:
— Амазонські картки.! Передайте їх сюди, якщо не бажаєте, аби я розстібнула ті браслети дружби і дала вам упасти!
За чотири з половиною секунди Хейзел мала дві амазонські картки. Вона помчалась до кліток і провела карткою по зчитувальному пристрою. Двері відчинилися.
Френк дивився на неї ошелено.
— Хейзел, це було... приголомшливо.
Персі кивнув.
— Ніколи в житті не надягну прикрас.
— Окрім цієї. — Хейзел кинула йому намисто. — Наші зброя та припаси на іншому кінці мостика. Треба поспішати. Незабаром...
Сигнал тривоги завив на всю печеру.
— Еге, — промовила вона, — трапиться оце. Ходімо!
Перша частина втечі була легкою. Вони без проблем повернули свої речі й полізли вниз по драбині. Щоразу коли амазонки збиралися внизу, вимагаючи капітуляції, Хейзел підривала ящик з коштовностями й хоронила своїх ворогів під водоспадом із золота та срібла. Коли вони дісталися низу драбини, то побачили картину, що нагадувала карнавальний апокаліпсис: амазонки, зариті по шиї у намистах або перевернуті догори дриґом, у купі аметистових сережок, бойові автонавантажувачі завалені срібними браслетами.
— Ти, Хейзел Левек, — промовив Френк, — чорт мене забирай, неймовірна.
Їй хотілось його поцілувати просто там, але на це не було часу. Вони побігли назад до тронної зали.
На півшляху їм трапилась одна з амазонок, яка певно була вірна Гіллі. Щойно вона побачила втікачів, то одразу відвернулась, наче ті були невидимими.
— Що... — почав було питати Персі.
— Деякі з них хочуть, щоб ми втекли, — промовила. Хейзел. — Я поясню потім.