Родинний дар. Френк хотів поговорити про нього з бабусею, але тепер міг порадитись тільки з Марсом. Він пильно подивився на бога війни, який посміхався без жодного натяку на прихильність.
— Періклимен, — Френк ретельно вимовив ім’я, наче на мовному змаганні. — Він був моїм предком, грецьким князем, аргонавтом. Він загинув у бою з Геркулесом.
Марс помахав рукою, наче мовив: далі.
— Він мав здібність, що допомагала йому в бою. Якийсь дар богів. Мама казала, що він бився, як бджолиний рій.
Марс розсміявся.
— Правда. Що далі?
— Якимсь чином родина опинилась у Китаї. Гадаю, у часи Римської Імперії, один з нащадків Періклимена служив у легіоні. Мама розповідала про деякого Сенеку Грака, але він також мав китайське ім’я — Сун Гво. Гадаю... Що ж, цієї частини я не знаю, але Рейна завжди говорила, що існувало багато легіонів. Дванадцятий легіон заснував Табір Юпітера. Можливо, був інший легіон, який зник на сході.
Марс беззвучно поаплодував.
— Непогано, малий. Чув колись про Битву при Каррах? Справжня катастрофа для римлян. Вони бились із парфянами на східному кордоні імперії. Загинуло близько п’ятнадцяти тисяч римлян. Ще десять потрапили в полон.
— I один з полонених був мої предком Сенекою Граком?
— Саме так, — погодився Марс. — Оскільки полонені легіонери були майстерними воїнами, парфяни не стали нехтувати їхніми навичками. От тільки потім у Парфію знову вторглись, але з іншого боку...
— Китайці, — здогадався Френк. — І римляни знову стали полоненими.
— Еге ж. Ганьба ще та. Словом, так римський легіон потрапив у Китай. З часом римляни там осіли і збудували собі новий дім. Місто назвали...
— ...Лі-Гьєн. Мати говорила, що це наше рідне місто. Лі-Гьєн. Легіон.
— Потроху розумієш? — Марс здавався задоволеним. — І старий Сенека Грак володів сімейним даром.
— Мама говорила, що він бився з драконами, — пригадав Френк. — Говорила, що він... він був наймогутнішим драконом.
— Він був вправним, — погодився Марс. — Недостатньо вправним, щоб уникнути гіркої долі легіону, але вправним. Він оселився в Китаї, передав родинний дар своїм дітям, і так далі. Урешті-решт твоя родина переселилась у Північну Америку і зв’язалась із Табором Юпітера...
— Повне коло, — закінчив Френк. — Юнона говорила, що я замкну родинне коло.
— Побачимо. — Марс кивнув на бабусю. — Вона хотіла розповісти тобі все це сама, але я подумав, що трохи допоможу, оскільки у старої пташки залишилось небагато сил. То ти зрозумів, який у тебе дар?
Френк вагався. У голові вертілась думка, але вона здавалась божевільною — навіть божевільнішою за подорож його родини з Греції до Риму, а потім до Китаю і до Канади. Йому не хотілось її промовляти. Не хотілось помилитись і слухати, як сміється з нього Марс.
— Га-гадаю, що так. Але проти цього війська огрів...
— Еге ж, буде важко. — Марс підвівся і випрямився. — Уранці, коли твоя бабуся прокинеться, вона запропонує тобі допомогу. А потім, припускаю, піде.
— Що? Але я мушу її врятувати! Я не дам їй мене залишити.
— Вона прожила гідне життя. І готова піти. Не будь егоїстом.
— Егоїстом?
— Стара затрималась тут так довго тільки через почуття обов’язку. Твоя мати була такою ж. Тому я її й кохав. Вона завжди ставила обов’язок перед усім іншим. Навіть перед власним життям.
— Навіть переді мною.
Марс зняв окуляри. Там, де мали бути очі, крихітні сфери спалахували, наче ядерні вибухи.
— Від жалості до самого себе не багато користі, малий. Ти гідний більшого. Навіть без родинного дару ти успадкував від своєї матері найважливіші якості: хоробрість, вірність, розум. Залишається тільки вирішити, як ними скористатись. Уранці дослухайся думки своєї бабусі. Запам’ятай її пораду. Ти досі здатен звільнити Танатоса і врятувати табір.
— І залишити бабусю помирати!
— Життя має цінність тільки тому, що не вічне, малий. Це каже Тобі бог. Ви, смертні, не розумієте, як вам пощастило.
— Еге ж, — пробурмотів Френк. — Ще й як пощастило.
Марс розсміявся — різким металевим сміхом.
— Твоя мама любила повторювати мені одне китайське прислів’я. Їж гірке...
— Їж гірке — і відчуєш солодке. Ненавиджу це прислів’я.
— Але воно справедливе. Як там ще кажуть: без труда нема плода? Та сама ідея. Робиш щось легке, приємне, мирне, і зазвичай усе скінчується погано. Але якщо обираєш важкий шлях — пожинаєш солодкі плоди. Обов’язок. Жертва. Ці речі щось означають у цьому житті.