Френк відчував таку відразу, що не здатен був вимовити й слова. І це каже його батько?
Авжеж, Френк розумів геройський учинок мами. Розумів, що вона врятувала багато життів — і це було неймовірно хоробро. Але вона залишила його самого. Це несправедливо. Неправильно.
— Ну, я зараз уже піду, — пообіцяв Марс. — Але наостанок скажу дещо: ти вважаєш себе слабким. Це неправда. Хочеш знати, чому Юнона тебе пощадила, Френку? Чому цей шматок дерева ще не згорів? Тому що ти їй потрібен. Ти вважаєш, що не гідний інших римлян. Уважаєш Персі Джексона ліпшим за себе...
— Він Ліпший, — буркнув Френк. — Він бився з тобою і переміг.
Марс знизав плечима.
— Можливо, й так. Але в кожного героя є згубна вада. Персі Джексон? Він занадто вірний друзям. Він нізащо від них не відступиться. Йому сказали про це багато років тому. І незабаром він стикнеться з вибором, якого не зможе зробити. Без тебе, Френку, — без твого почуття обов’язку — він зазнає невдачі. Ми програємо війну, і Гея знищить наш світ.
Френк потрусив головою. Йому нестерпно було слухати все це.
— Війна — це обов’язок, — продовжив Марс. — А ти можеш тільки прийняти це і вирішити, за що б’єшся. На кін поставлено спадок Риму — п’ять тисяч років закону, порядку, цивілізації. Боги, звичаї, культури, що сформували світ, у якому ти живеш: усе це зруйнують, якщо ти не переможеш. Гадаю, заради цього варто битись. Поміркуй над цим.
— Яка моя? — запитав Френк.
Марс здійняв брову.
— Твоя що?
— Згубна вада. Ти сказав, що така є у кожного героя.
Бог сухо посміхнувся.
— На це тобі доведеться відповісти самотужки, Френку. Але ти нарешті ставиш слушні запитання. А тепер час спати. Тобі потрібен відпочинок.
Бог змахнув долонею. Френкові очі поважчали.
Хлопець ліг — і все довкола зникло в темряві.
* * *
— Фаю, — промовив знайомий голос, суворий і нетерплячий.
Френк закліпав очима. Сонячне світло заливало кімнату.
— Фаю, прокидайся! Як би я не хотіла ляснути тебе по цьому сміховинному обличчю, а мій стан не дає мені змоги підвестися з ліжка.
— Бабуся?
Її постать набула чіткості. Вона з ліжка дивилась на нього. Френк, як виявилося, спав на підлозі. Уночі хтось укрив його ковдрою і поклав подушку під голову, але він гадки не мав, коли це трапилось.
— Так, мій дурнуватий воле. — Бабуся досі виглядала страх якою слабкою і блідою, але голос був сталевим, як завжди. — Ну, підводься. Огри оточили дім. Нам треба багато про що поговорити, якщо ти зі своїми друзями збираєшся забратись звідси живими.
XXXV Френк
Один погляд у вікно, і Френк зрозумів, у якій вони халепі.
На краю галявини лестригони збирали докупи бронзові гарматні ядра. Їхня шкіра поблискувала під червоними променями сонця. Кудлате волосся, татуювання і кігті анітрохи не здавалися привабливішими у ранковому світлі.
У деяких були палиці й списи. Інші з розгубленим виглядом, наче потрапили не на ту вечірку, тримали дошки для серфінгу. Настрій у всіх був святковий — вони плескали одне одного по долонях, зав’язували поліетиленові слинявчики навколо ший, діставали ножі та виделки. Один людожер запалив переносний мангал і танцював навколо нього у фартуху з написом «ПОЦІЛУЙ КУХАРЯ».
Картина була майже кумедною, якби тільки Френк не знав, що головна страва на цьому святі — він.
— Я відіслала твоїх друзів на горище, — промовила бабуся. — Приєднаєшся до них, коли ми закінчимо.
— На горище? — Френк повернувся. — Ти говорила мені, що туди ніколи не можна заходити.
— Тому що там ми тримаємо зброю, дурнику. Ти гадаєш, це перший раз, коли на нашу родину напали чудовиська?
— Зброя, — буркнув Френк. — Авжеж. Я ж ніколи ще не тримав зброї в руках.
Бабусині ніздрі роздулись.
— Це що сарказм, Фаю Чжане?
— Так, бабусю.
— Чудово. Може, ти не такий і безнадійний. А тепер сідай. Тобі слід попоїсти.
Вона махнула рукою на тумбочку, де хтось залишив склянку апельсинового соку і тарілку з яйцями-пашот та беконом на грінці — Френків улюблений сніданок.
Попри небезпеку Френк зненацька відчув голод. Він ошелешено глянув на бабусю.
— Це ти...
— Приготувала тобі сніданок? О, Буддина мавпа, авжеж ні! І не домашня прислуга. Тут занадто небезпечно для них. Ні, це принесла твоя подружка Хейзел уночі. А ще ковдру і подушку. І чистий одяг з твоєї кімнати. До речі, тобі слід помитись. Від тебе смердить паленою конячою шерстю.