— Це... це Семі. Він був моїм... е-е... другом у Новому Орлеані.
Вона змусила себе не дивитись на Френка.
— Я бачив його раніше, — промовив Персі.
— Це неможливо. Це було в сорок першому. Він... він уже помер.
Персі нахмурився.
— Напевно. I все ж... — Він потряс головою, наче думка була занадто неприемною.
Френк прокашлявся.
— Слухайте, ми проходили крамницю за рогом. У нас ще ж є трохи грошей. Може, мені піти дістати вам їжі та одягу, і... не знаю... сто коробок вологих серветок чи щось таке?
Хейзел закрила вивіскою своє минуле. Навіть просто дивлячись на стару світлину з Семі, вона почувалась винною перед Френком — він намагався бути таким добрим і розуміючим. Думки про старе життя не приносили нічого, окрім болю.
— Було б чудово, — промовила вона. — Ти чудо, Френку!
Під ногами заскрипіла підлога.
— Ну... принаймні я єдиний, хто не вкритий з ніг до голови багном. Незабаром повернусь.
Щойно він пішов, Персі й Хейзел улаштували щось схоже на тимчасовий табір. Вони зняли куртки і спробували зішкрябати із себе бруд. В одному з ящиків знайшлись старі простирадла, які полегшили завдання. Картонні коробки з-під листівок легко перетворились на матраци й утворили досить непогане місце для відпочинку.
Персі поклав меч на підлогу, де той засяяв слабким бронзовим світлом, і витягнувся на ліжку з «Веселого Різдва 1982!».
— Дякую, що врятувала, — промовив він. — Давно треба було це сказати.
Хейзел знизала плечима.
— Ти вчинив би так само.
— Так, — погодився він. — Але коли я був знизу у трясовині, то пригадав рядки з пророцтва Елли — про втоплення сина Нептуна. Я думав: «От що це значить. Я тону в землі». Я був певен, що помру.
Його голос тремтів, так само як у перший день у таборі Юпітера, коли Хейзел показала йому вівтар Нептуна. Тоді вона думала, що Персі допоможе розв’язати її проблеми — нащадок Нептуна, який за словами Плутона одного дня забере її прокляття. Персі тоді здавався таким небезпечним і могутнім, як справжній герой.
А тепер вона дізналась, що Френк теж нащадок Нептуна. Він не справляв враження найвеличнішого героя у світі, але так завзято намагався її захистити, а ще довірив їй своє життя. Навіть його незграбність була привабливою.
Хейзел ще ніколи не почувалась так заплутано, а оскільки заплутаним було все її життя, це багато про що свідчило.
— Персі, — промовила вона, — це пророцтво може бути неповним. Френк уважає, що Елла запам’ятала пошкоджену сторінку. Можливо, потонеш не ти.
Він із сумнівом поглянув на неї.
— Гадаєш?
Хейзел було якось ніяково його підбадьорювати. Він був значно старшим, і здавалось, завжди знав, що їм робити далі. Але вона впевнено кивнула.
— Ти повернешся додому. І зустрінешся з Аннабет.
— Ти теж повернешся, Хейзел, — наполіг він. — Ми не дозволимо цьому статись. Ти занадто багато означаєш для мене, для табору і, особливо, для Френка.
Хейзел підняла стару валентинку. Тонкий папір розсипався в її руках.
— Я не належу до цього століття. Ніко повернув мене тільки для того, щоб я виправила помилки і, можливо, потрапила в Елізіум.
— Тобі судилось більше. Ми ж мали разом битись із Геєю. Ти потрібна мені. І не тільки сьогодні. А Френк... ти ж бачиш, як він шаленіє від тебе. Це життя варте боротьби, Хейзел!
Вона заплющила очі.
— Будь ласка, Персі, я не хочу плекати марні надії. Я не можу...
Вікно заскрипіло. Френк із переможним виглядом вліз усередину, тримаючи в руках пакети.
— Успіх!
Він показав свої трофеї. У мисливській крамниці йому продали сагайдак зі стрілами, пайок та згорнуту мотузку.
— Це на наступний раз, коли втрапимо в трясовину, — промовив він.
У місцевій туристичній крамниці Френк придбав свіжий одяг на всіх, кілька рушників, мило, пляшки з водою і, як і обіцяв, величезну коробку вологих серветок. Не гарячий душ, і все ж Хейзел сховалась за стіну коробок із листівками, щоб почиститись та перевдягнутись. Незабаром вона вже почувалась значно краще.
«Це твій останній день, — нагадала вона собі. — Нема чого радіти».
Наближалось Свято Фортуни. Уважалося, що все, що трапляється сьогодні, добре чи погане, — це знамення для всього наступного року, що чекав попереду. Так чи інакше їхні пошуки дійдуть кінця сьогодні.
Хейзел сунула шматочок дерева в кишеню нової куртки. Яка б не чекала на неї доля, дівчина подбає, щоб скіпка була в безпеці, вона готова змиритись із власною смертю, якщо друзі залишаться в живих.
— Ну, — промовила Хейзел. — Час шукати човен до льодовика Хаббард.