Танатос м’яко посміхнувся до нього.
— Зробити щось? Авжеж. Я спостерігатиму. Хто помре в цій битві, мертвим і залишиться.
— Дякую, — буркнув Френк і сунув скіпку в кишеню. — Ваша допомога безцінна.
— На здоров’ячко, — мило відповів Танатос.
— Персі! — гукнув Френк. — Тепер вони помирають!
Персі розуміюче кивнув, але здавався виснаженим. Його вихор слабшав. Удари ставали дедалі повільнішими. Ціла армія привидів наступала на нього, поступово відтаскаючи на край льодовика.
Френк натягнув тятиву, але потім опустив лук. Від звичайних стріл із сьюардської мисливської крамниці не буде жодної користі. Френк мусить використати свій дар.
Здавалось, він нарешті зрозумів свою силу. Коли Френк побачив, як палає скіпка, коли відчув їдкий дим власного життя, щось таке перевернулося всередині нього, і тепер він почувався напрочуд упевненим у собі.
«Справедливо, що твоє життя горітиме яскраво але так недовго?» — запитав його Смерть.
— Чхав я на справедливість, — сказав собі Френк. — Коли вже горіти, то горіти яскраво.
Він зробив крок до Персі. Тієї самої миті з іншого кінця табору пролунав крик Хейзел. Аріон болісно заіржав — велетень зробив влучний удар. Жезл відкинув коня — вершниця пролетіла над кригою і з тріском вдарилась об мури.
— Хейзел! — Френк метнувся очима до Персі, шкодуючи що у нього більше немає списа. Якби ж можна було викликати Сірка... сам він не може перебувати у двох місцях водночас.
— Допоможи їй! — крикнув Персі, високо здіймаючи золотого орла. — Я подбаю про цих хлопців!
Не подбає. Френк розумів це. Життя сина Посейдона було на волосині від смерті, і все ж він кинувся на допомогу Хейзел.
Вона лежала наполовину зарита в уламках снігових блоків. Аріон стояв над нею і намагався захистити, стаючи дибки і хвицаючи копитами велетня.
— Привіт, маленький поні. Хочеш погратись? — Велетень розсміявся.
Алкіоней здійняв свій скрижанілий жезл.
Френк був занадто далеко, щоб допомогти... але уявив, як мчить на допомогу, як його ноги підносяться над землею.
«Ти здатен бути будь-ким».
Він пригадав білоголових орлів, яких бачив під час подорожі потягом. Тіло почало зменшуватись і легшати. Руки витягнулися в крила, а зір став у тисячі разів гострішим. Він різко здійнявся в небо, а потім ринув на велетня, розкривши гострі, наче леза, кігті. Френк полоснув велетня по очах.
Алкіоней болісно заревів та, хитаючись, позадкував. Френк тим часом приземлився поруч із Хейзел і повернувся до свого звичайного вигляду.
— Френку... — Вона приголомшено втупила в нього очі. З її голови сповзла шапка зі снігу. — Що щойно... як ти?..
— Дурень! — заволав Алкіоней. Його обличчя було в порізах, з очей замість крові текла чорна нафта, але рани вже затягуватись. — Я безсмертний на рідній землі, Френку Чжане! А завдяки твоїй подрузі Хейзел, мій новий дім — це Аляска. Ти не можеш вбити мене тут!
— Ще побачимо, — промовив Френк. Сили пронизали його руки і ноги. — Хейзел, залізай на коня.
Велетень кинувся в напад, а Френк — йому назустріч. Він пригадав ведмедицю, з якою стикнувся віч-на-віч у дитинстві. З кожним кроком тіло ставало важчим, міцнішим, обростало м’язами. Він обрушився на велетня з потужністю дорослого гризлі — тисяча фунтів чистої сили. Хоча порівняно з Алкіонеєм Френк усе одно був маленьким, інерція від удару була такою, що велетня віджбурнуло у скрижанілу вежу. Споруда з гуркотом обвалилась на нього.
Френк стрибнув на голову Алкіонея. Змах його пазурів дорівнював удару боксера важкої ваги з бензопилами замість рук. Френк несамовито трощив велетневе обличчя, поки його металеві риси не почали вигинатись.
— Аррррг, — пробурмотів у заціпенінні велетень.
Френк повернувся до свого звичайного вигляду. Його рюкзак досі висів на спині. Він схопив мотузки, які придбав у Сьюарді, швидко зробив вузол і затягнув його навколо лускатої драконячої ноги велетня.
— Хейзел, тримай! — він кинув їй інший кінець мотузки. — Я дещо придумав, але ми...
— Уб’ю... тебе...— пробурмотів Алкіоней.
Френк побіг до голови велетня, схопив найважчий предмет, що трапився попідруч, — легіонерський щит, — і рубанув ним по носу Алкіонея.
— Apг, — промовив велетень.
Френк знову озирнувся до Хейзел.
— Як далеко Аріон зможе протягнути цього хлопця?
Хейзел витріщилась на нього.
— Ти... ти був птахом. А потім ведмедем. І...
— Потім поясню. Нам треба якомога швидше витягти його в глиб материку.
— Але Персі?..