Френкові не довелось часто бити Алкіонея по голові — вона і без того весь час підстрибувала й ударялась об кригу. Поки вони мчали уперед, напівпритомний Золотавчик бурмотів мотив, дуже схожий на різдвяну пісеньку.
Френк і сам зараз мало що тямив. Він щойно перетворився на орла, а потім на ведмедя. Френк досі відчував, як текуча енергія пронизує все тіло, наче воно перебуває у наполовину твердому, а наполовину рідкому стані.
Окрім цього вони з Хейзел щойно звільнили Смерть і обидва вціліли. А Персі... Френк придушив страх. Персі обрушив частину льодовика, щоб урятувати їх.
«Син Нептуна там з криги впаде і як колода втоне».
Ні. Він нізащо не повірить, що Персі загинув. Вони подолали весь цей шлях не для того, щоб утратити друга. Френк обов’язково знайде Персі... Але зараз треба покінчити з Алкіонеєм.
Він змалював в уяві, мапу, яку вивчав у потязі до Анкориджа. Приблизно він знав, куди їм треба, але на льодовику не було жодних вивісок чи дорожніх знаків. Залишалось тільки сподіватись на долю.
Нарешті Аріон пронісся між двома горами і опинився у скелястій крижаній долині, що скидалась на величезну миску із замороженим молоком і шоколадними кульками. Золота шкіра велетня зблідла, стала кольору латуні. Френк відчув слабку вібрацію в тілі, наче до його грудей притиснули камертон. Він зрозумів, що в’їхав на дружню територію — на рідну землю.
— Тут! — крикнув Френк.
Аріон вильнув убік. Хейзел розрубила мотузку, й Алкіоней за інерцією поковзав уперед. Френк зістрибнув з нього саме перед тим, як велетень грюкнувся об валун.
Алкіоней миттю звівся на ноги.
— Що? Де? Хто?
Його ніс був вигнутий убік. Рани зцілились, але золота шкіра втратила старий лиск. Він подивився навколо себе у пошуках залізного жезла, що залишився на льодовику Хаббард. А потім облишив пошуки й ударом кулака розтрощив найближчий валун.
— Як ти смієш кататися на мені, наче на санчатах? — Він напружився і принюхався до повітря. — Цей запах... померлі душі. Танатос вільний, га? Ба! Хоча це не має значення. Гея досі контролює Браму Смерті. Ну, то навіщо ти привіз мене сюди, сину Марса?
— Щоб убити, — відповів Френк. — Ще запитання?
Велетневі очі звузились.
— Ніколи не зустрічав дитину Марса, здатну змінювати форму. Але це не означає, що ти можеш мене перемогти. Ти гадаєш, що твій солдафон-батько дав тобі достатню силу, щоб перемогти мене сам на сам?
Хейзел оголила свій меч.
— А якщо не сам на сам?
Велетень заричав і кинувся на Хейзел, але Аріон спритно метнувся вбік. Хейзел рубанула мечем по велетневих литках. З рани полилась нафта.
— Ви не здатні перемогти мене. З Танатосом чи без.
Хейзел зробила рукою жест, наче схопила щось у повітрі. Невидима сила підхопила коштовності, вплетені у волосся велетня, і ті стали сторч. Хейзел підлетіла, вдарила мечем по другій нозі й відскочила, перш ніж велетень устиг оговтатися.
— Годі! — крикнув Алкіоней. — Це Аляска. Я безсмертний на своїй рідній землі!
— Взагалі-то, — промовив Френк, — я маю для тебе погані новини. Бач, я отримав від батька не тільки силу.
Велетень гаркнув:
— Про що ти базікаєш, марсове щеня?
— Тактика, — сказав Френк. — Це мій дар від Марса. Обравши правильну місцевість, можна виграти битву ще до її початку. — Він вказав рукою за свою спину. — Ми перетнули кордон кілька ярдів тому. Ти більше не на Алясці. Хіба не відчуваєш, друже? Хочеш потрапити на Аляску, доведеться пройти повз мене.
Потроху у велетневих очах засяяло розуміння. Він із недовірою глянув на свої поранені ноги. З литок досі текла нафта, забарвлюючи кригу в чорний колір.
— Неможливо! — Заволав велетень.— Я... я... А-а-а-а!
Він кинувся на Френка, сповнений рішучості дістатись, кордону. На долю секунди Френк засумнівався у своєму плані. Якщо він не зможе знову скористатися своїм даром, якщо стоятиме тут як укопаний, то йому кінець. Тоді в голові виринули бабусині вказівки:
«Допомагає, якщо добре знаєш істоту». Є.
«А ще краще, якщо ти в смертельній небезпеці, наприклад у бою». Теж є.
Велетень наближався. Двадцять ярдів. Десять.
— Френку? — стурбовано поцікавилася Хейзел. Френк не похитнувся.
— Усе під контролем.
Саме тієї миті, коли Алкіоней мав його розчавити, Френк перетворився. Він завжди почувався занадто великим і незграбним. Тепер він обернув це собі на користь. Його тіло збільшилося до колосальних розмірів. Шкіра потовстішала. Руки стали міцними передніми ногами. У роті виросли бивні, а ніс витягнувся в хобот. Френк перетворився на тварину, яку знав найкраще, — на того, про кого дбав, кого годував, мив і бувало навіть забезпечував розладами травлення в Таборі Юпітера. Алкіоней влетів у дорослого десятитонного слона. Велетень захитався. Він обурено скрикнув і кинувся на Френка знову, але належав до нижчої вагової категорії. Френк стукнув його головою з такою силою, що Алкіоней відлетів назад і розпластався на кризі.