Фавн зітхнув.
— Ех, не можу я на тебе довго гніватись. Але присягаюсь, ти наче ходяче везіння. Щоразу, коли ти проходиш...
— До побачення, Доне! — швидко промовила Хейзел. — Ходімо, Персі.
Вона так прискорилася, що Персі довелось ледь не бігти за нею.
— Що це було? — поцікавився він. — Той алмаз на дорозі...
— Прошу тебе, не питай.
Решту шляху до Священного пагорба вони пройшли в ніяковому мовчанні. Крива кам’яна дорога вела повз химерні ряди крихітних вівтарів і масивних склепів з куполами. Статуї богів, здавалось, проводжали Персі очима.
Хейзел вказала на храм Беллони.
— Богиня війни, — промовила вона. — Це мама Рейни.
Потім вони пройшли повз величезний червоний склеп, прикрашений людськими черепами на залізних кілках.
— Будь ласка, скажи мені, що нам не туди, — сказав Персі.
Хейзел похитала головою.
— Це храм Марса Ультора.
— Марс... Арес — бог війни?
— Це його грецьке ім’я. Але так, це він. Ультор означає «месник». Він другий за старшинством бог Риму.
Персі ця новина не дуже тішила. Невідомо чому, один тільки вид цієї потворної будівлі викликав у нього гнів.
Він указав на вершину. Над найбільшим храмом (круглим павільйоном з білими колонами по колу і куполоподібним дахом) виром кружляли хмари.
— Дай-но вгадаю, це храм Зевса... тобто Юпітера? Туди ми йдемо?
— Ага. — Голос Хейзел здавався стурбованим. — Октавіан читає ауспіції там — у храмі Юпітера Оптимуса Максимуса.
Персі довелось напружити мозок, але зрештою латинські слова переклалися рідною мовою.
— Юпітер... найкращий і найвеличніший?
— Так.
— А який титул у Нептуна? Найкрутіший та найвідпадніший?
— Ну, не зовсім. — Хейзел вказала на маленьку блакитну будівлю розміром із комору для інструментів. Над дверима на цвяхах висів укритий павутинням тризубець. Персі заглянув усередину. На маленькому вівтарі стояла чаша з трьома засохлими цвілими яблуками.
У Персі аж серце занило.
— А сюди таки частенько навідуються.
— Мені шкода, Персі. Просто... римляни завжди боялись моря. Вони користувались човнами, тільки якщо інших варіантів зовсім не було. Навіть у наші часи поява дитини Нептуна в таборі вважається поганим передвістям. Востаннє, коли така дитина вступила до легіону... Це було 1906 року, коли Табір Юпітера знаходився ще на іншому березі затоки Сан-Франциско. Тоді стався той жахливий землетрус...
— Хочеш сказати, його спричинила дитина Нептуна?
— Так кажуть. — Хейзел наче відчувала провину. — Що б там не було... римляни Нептуна бояться, але не дуже поважають.
Персі витріщився на павутиння на тризубці. Чудово! Навіть якщо він вступить до табору, його ніколи не будуть любити. У кращому разі його боятимуться, а якщо він дуже постарається, то можуть дати йому кілька цвілих яблук.
І все ж, стоячи біля вівтаря Нептуна, Персі відчув, як щось забурлило всередині нього, наче жилами покотилися хвилі.
Він попорпався в рюкзаку та дістав останню їжу, що залишилась у нього з подорожі — черствий бублик. Безперечно, не їжа богів, та все ж Персі поклав його на вівтар.
— Привіт... е-е... тату. — Розмовляючи з фруктовою чашею, він почувався неабияким дурнем. — Якщо чуєш мене, допоможи, а? Поверни мені спогади. Скажи... скажи, що мені робити.
Його голос затремтів. Персі не планував скиглити, але був дуже виснаженим і наляканим. А ще він занадто довго почувався розгубленим, тож не відмовився би від будь-якої допомоги. Йому хотілось хоча б у чомусь бути певним. Він втомився хапатись за втрачені спогади.
Хейзел поклала руку йому на плечі.
— Усе буде добре. Тепер ти тут. Ти один з нас.
Персі почувався незручно від того, що. його втішає восьмикласниця, яку він ледве знає. І все ж був радий, що вона поряд.
Над ними прогуркотів грім. На вершині пагорба спалахнула червона блискавка.
— Октавіан майже закінчив, — промовила Хейзел. — Ходімо.
Порівняно з Нептуновою коморою, храм Юпітера безперечно був і оптимус, і максимус.
Мармурову підлогу вкривали фантастичні мозаїки та латинські написи. За шістдесят футів над ними блищала золотом опукла стеля. Весь храм продувало вітром.
У центрі стояв мармуровий вівтар, на якому підліток у тозі здійснював якийсь ритуал перед величезною золотою статуєю єдиного і неповторного — Юпітера, бога небес, одягненого в шовкову пурпурову тогу розміру ХХХL, з блискавкою в руці.
— Вона якась не така, — пробурмотів Персі.
— Що? — запитала Хейзел.
— Та оця блискавка.