— Про що ти говориш?
— Я...— Персі нахмурився. Якоїсь миті йому здалось, що він щось пригадав. Але потім усе зникло. — Нічого, мабуть.
Хлопець біля вівтаря здійняв руки. У небі спалахнуло ще більше червоних блискавок — і храм затрясся. А потім хлопчина опустив руки, і гуркіт стихнув. Хмари змінились із сірих на білі й розступилися.
Досить вражаючий трюк, особливо якщо подивитися на виконавця. Високий і худий, з волоссям кольору соломи, хлопець не вражав. У завеликих джинсах; мішкуватій футболці й просторій тозі він нагадував садове опудало, на яке начепили простирадло.
— Що він робить? — пробурмотів Персі.
Хлопчина в тозі повернувся. У нього була крива посмішка і трошки шалений погляд, наче він щойно грав у напружену відеогру. В одній руці він тримав ніж. У другій — щось схоже на мертву тварину. Від чого виглядав ще більш шаленим.
— Персі, — промовила Хейзел, — це Октавіан.
— Грекус! — виголосив Октавіан. — Як цікаво!
— Е-е, привіт, — відповів Персі. — Ви тут убиваєте маленьких тваринок?
Октавіан поглянув на пухнасту річ у руці й розсміявся.
— Ні, ні. Колись убивали. Ми дізнавались волю богів, досліджуючи нутрощі тварин — курок, козлів і таке інше. У наш час ми користуємось оцим.
Він жбурнув Персі пухнасту річ. Випатраний плюшевий ведмедик. І Персі помітив під статуєю Юпітера ще цілу купу знівечених іграшок.
— Серйозно? — запитав Персі.
Октавіан зійшов з помосту. Йому було близько вісімнадцяти, але він був такий худий і нездорово блідий, що видавався молодшим. Спочатку хлопчина здався незагрозливим, але коли наблизився, Персі передумав. Очі Октавіана блищали моторошною допитливістю, наче авгур міг випатрати Персі так само легко, як іграшкового ведмедика, якби вирішив, що таким чином можна про щось дізнатися.
Октавіан примружив очі.
— Ти щось нервуєш.
— Ти мені когось нагадуєш, — промовив Персі. — Не пам’ятаю кого.
— Можливо, мого тезка — Октавіана Августа Цезаря. Подейкують, що ми неймовірно схожі.
Персі сумнівався, що справа в цьому, але точної причини визначити не міг.
— Чому ти назвав мене греком?
— Я бачив це в ауспіціях. — Октавіан указав ножем на купу плюшу на вівтарі. — У посланні сказано: грек прибув. Або, можливо: гусак заплакав. Маю передчуття, що правильне перше тлумачення. Ти хочеш вступити до легіону?
Хейзел відповіла за Персі. Вона розповіла Октавіану все, що сталося після їхньої зустрічі біля тунелю: про горгон, про бій біля ріки, про те, як з’явилась Юнона, і про розмову з Рейною.
Коли вона згадала про богиню, Октавіан, здавалось, здивувався.
— Юнона, — задумливо промовив він. — Ми називаємо її Юнона Монета. Та, що попереджає. Вона з’являється в часи кризи, щоб попередити Рим про велику загрозу.
Він зиркнув на Персі, наче мовив: наприклад, про загадкових греків.
— Я чув, що Свято Фортуни цього тижня, — промовив Персі. — Горгони говорили, що цього дня відбудеться напад. Ти бачив це у своєму плюші?
— На жаль, ні, — зітхнув Октавіан. — Волю богів важко зрозуміти. А останнім часом мої видіння стали навіть більш неясними.
— Хіба у вас немає... не знаю, — промовив Персі, — оракула чи когось подібного?
— Оракул! — Октавіан усміхнувся. — Яка чарівна думка. Ні, гадаю, вони в нас скінчились. Однак, коли б когось відправили на пошуки Сивілиних книг, як я радив...
— Сиві... що? — поцікавився Персі.
— Пророцькі книги, — відповіла Хейзел, — якими Октавіан одержимий. У минулому римляни шукали в них поради, коли траплялося лихо. Уважається, що вони згоріли, коли Рим пав.
— Деякими людьми так уважається, — зауважив Октавіан. — На лихо, наше теперішнє керівництво відмовляється призначити пошуки...
— Тому що Рейна не дурна, — промовила Хейзел.
— ...і тому у нас є лише уривки із цих книг, — продовжив Октавіан. — Декілька загадкових пророцтв, як оці.
Він кивнув на написи, що прикрашали мармурову підлогу. Персі припав очима до рядків, навіть не сподіваючись, що зрозуміє їх. І ледве не вдавився.
— Оце. — Він вказав і почав читати вголос, одразу перекладаючи:— На поклик озвуться сім напівкровок, у полум’ї й бурі світ гине знову...
— Так, так, — Октавіан, не дивлячись, закінчив вірш:— клятви дотримайся на краю могили, до Брами Смерті йдуть ворожі сили.
— Я... вже це чув.— Персі вирішив, що храм знову трясеться від грому. А потім усвідомив — тремтить усе його тіло. — Це важливо.
Октавіан підняв брову.
— Авжеж це важливо. Ми називаємо це Пророцтвом Сімох, але йому декілька тисяч років. Ми не знаємо, що воно означає. Щоразу, коли хтось намагається його розтлумачити... ну, Хейзел може тобі розповісти. Трапляється погане.