Персі втупив очі в потік авто, що нісся на захід, до Сан-Франциско. От би опинитись в одному з них... І тут він усвідомив, що автомагістраль проходить крізь пагорб. Отже, тут мусить бути тунель... просто під його ногами.
Внутрішній радар Персі оскаженів. Він у правильному місці, тільки зависоко. Потрібно перевірити той тунель і дістатись автомагістралі. Негайно!
Персі скинув з плечей рюкзак. У «Барген-Марті» йому вдалось захопити купу припасів: портативний навігатор, скотч, запальничку, суперклей, пляшку води, туристичний килимок, зручну подушку у вигляді панди (бачив таку в рекламі) і швейцарській ніж — словом усе, що міг побажати сучасний напівбог. Однак у нього не було нічого, що можна використати як парашут чи санчата.
Залишалося два варіанти: стрибнути з висоти у вісімдесят футів назустріч смерті або залишитись і битись. Обидва здавалися кепськими.
Персі лайнувся і дістав з кишені ручку.
Вона не здавалась особливою — звичайна дешева кулькова ручка. Та коли Персі зняв ковпачок, ручка перетворилася на блискучий бронзовий меч. Клинок бездоганно збалансований. Шкіряне руків’я лягало в долоню так, наче було виготовлене особисто для Персі. Уздовж Гарди було вигравіювано давньогрецьке слово, яке Персі, на диво, зрозумів: «Анаклузмос» — стрімка течія.
Він прокинувся із цим мечем у руці першої ночі у «Будинку Вовка». Два місяці тому? Раніше? Він уже заплутався. Тоді Персі просто опинився на внутрішньому дворі зруйнованого маєтку посеред лісу — у шортах, помаранчевій футболці та зі шкіряним намистом з купи дивних глиняних бусин. Анаклузмос був у руці, але Персі не мав жодного уявлення, звідки він у нього. Хлопець ледве-ледве пам’ятав, ким є сам. Босий, змерзлий і розгублений... А потім прийшли вовки...
Зовсім поряд пролунав знайомий голос і висмикнув Персі з минулого:
— Ось ти де!
Персі відсахнувся від горгони і ледь не впав зі схилу.
Це була усмішлива горгона — Біно.
Ну, не зовсім Біно. Наскільки Персі встиг зрозуміти, у нього була дислексія — слова переплутувалися під час кожної спроби щось прочитати. Коли він уперше зустрів горгону на вході «Барген-Марту», на ній був величезний зелений бейджик із написом: «Ласкаво просимо! Мене звати СТЕНО». Але Персі вирішив, що там написано «БІНО».
На горгоні досі був зелений жилет працівника «Барген-Марту», з-під якого стирчала квітчаста сукня. Якби ви швидко поглянули на неї, то, напевне, прийняли б стареньку низеньку бабусю, та це поки не помітите її ноги і не усвідомите, що вони в неї, наче у півня. А піднявши очі, побачите ще й червоні ікла, що стирчать з кутків її рота. Очі у горгони палали червоним полум’ям, а замість волосся на голові — виводок яскраво-зелених змій.
А знаєте, що було найжахливішим? У руках вона досі тримала велетенську сріблясту тацю з безкоштовними зразками «Хрустких сирних ковбасок». Піднос добряче пом’явся після всіх тих разів, коли Персі вбивав горгону, однак ковбаски виглядали цілком неушкодженими. Стено несла їх через усю Каліфорнію, щоб запропонувати Персі закуску, перш ніж убити. Нащо вона це робила? Хто його знає. Але якщо Персі колись знадобиться броня, він виготовить її з «Хрустких сирних ковбасок». Ці штуки — просто незнищенні.
— Скуштуєш одну? — запропонувала Стено.
Персі відмахнувся мечем.
— Де твоя сестра?
— Ой, прибери меча, — пробурчала Стено. — Ти мав би вже зрозуміти, що небесна бронза нас надовго не вбиває. Поласуй ковбасками! Цього тижня вони за знижкою, і мені б дуже не хотілося вбивати тебе з порожнім шлунком.
— Стено!
Друга горгона з’явилася поряд так швидко, що Персі не встиг відреагувати. На щастя, вона була занадто захоплена тим, що свердлила поглядом свою сестру, аби звернути увагу на нього.
— Я наказала тобі підкрастися і вбити його!
Усмішка Стено зблякла.
— Але ж, Евріело...— Вона вимовила ім’я так, що почулося «М’юріел». — Можна мені спочатку пригостити його ковбаскою?
— Ні, дурепо! — Евріела обернулась до Персі й блиснула іклами.
Якби не волосся, що було виводком червоних, а не зелених змій, вона б виглядала точнісінько як сестра. Її барген-мартовський жилет, квітчаста сукня і навіть ікла вкривали знижкові ярлики. Бейджик, на якому мало б бути зазначено ім’я, казав: «Вітаю! Мене звати ПОМРИ, НАПІВБОЖИЙ ПОКИДЬКУ!»
— Ти змусив нас добряче побігати, Персі Джексоне, — промовила Евріела. — Але тепер ти у глухому куті й помсти не уникнути!
— Сирні ковбаски лише за 2 долари 99 центів, — послужливо додала Стено.— Продуктовий відділ, третій рядок.
— Стено! «Барген-Март» був прикриттям! — гаркнула Евріела. — Ти занадто вжилась у роль! Негайно поклади цю дурнувату тацю і допоможи мені вбити напівбога! Чи ти забула, що це він убив Медузу?