Френк не дуже розумів, що вона має на увазі. А потім він помітив символи, вирізані на древку пілума: КГРТ І ЛЕГІОН XII Ф. Зброя належала Першій когорті, й наконечник стирчав з передньої частини броні. Ґвен ударили в спину... можливо, вже після завершення гри.
Френк огледів натовп у пошуках Октавіана. Центуріон спостерігав за всім більше із зацікавленістю, ніж зі стурбованістю, наче розглядав одного зі своїх дурнуватих випатраних плюшевих ведмедиків. Пілума у нього не було.
Кров закипіла у Френкових жилах. Закортіло голіруч придушити Октавіана, але тієї самої миті Ґвен охнула.
Ґвен спробувала підвестись, але не змогла.
— Там була ріка, і чоловік, що просив... монету? Я озирнулась і побачила, що вихід відчинений. Тож я просто... просто пішла назад. Я нічого не розумію. Що трапилось?
Френк схопився за древко пілума нижче, наконечника, але руки його тремтіли, а дерево було слизьким.
— Персі, Хейзел... допоможіть мені.
Один із санітарів збагнув, що вони планують.
— Не робіть цього! — випалив він. — Ви можете...
— Що? — огризнулась Хейзел. — Зробити гірше?
Френк глибоко вдихнув.
— Міцно тримайте її. Раз, два, три!
Він витягнув пілум за передню частину. Ґвен навіть не поморщилась. Кров швидко зупинилась.
Хейзел нахилилась оглянути рану.
— Вона загоюється сама собою, — промовила дівчина. — Не знаю як, але...
— Я чудово почуваюсь, — поскаржилась Ґвен. — Чого всі такі стурбовані?
За допомогою Френка та Персі вона підвелась. Френк люто зиркнув на Октавіана, але центуріон відповів лише маскою люб’язного занепокоєння.
«Потім, — подумав Френк. — Розберуся з ним потім».
— Ґвен, — м’яко промовила Хейзел, — не знаю, як про це розповісти. Але ти була мертвою. Якимсь чином ти повернулась.
— Я... що? — вона оступилась і впала на Френка. Руки притиснулися до рваного отвору в броні. — Як... як?
— Слушне запитання. — Рейна повернулась до Ніко, який похмуро спостерігав за всім поодаль від натовпу. — Це якась сила Плутона?
Ніко похитав головою.
— Плутон нікого не відпускає з того світу.
Він глянув на Хейзел, наче попереджаючи, щоб та мовчала. Френк здивувався такій поведінці Ніко, але обмірковувати її не було часу.
Над полем прогримів грізний голос: «Смерть втрачає хватку. Це тільки початок».
Таборяни приготували зброю. Ганнібал збентежено проревів. Скіпіо здибився, ледве не скинувши Рейну.
— Я знаю цей голос, — промовив Персі. Він не здавався дуже радісним.
Посеред легіону здійнявся в небо стовп вогню. Жар обпалив Френкові вії. Намочений гарматами одяг таборян миттєво висохнув. З вогню почав виходити велетенський солдат, усі позадкували.
Френк мав небагато волосся, але і те, що було стало сторчма. Солдат був десять футів заввишки, одягнений у пустельну уніформу збройних сил Канади. Він випромінював упевненість у собі та силу. Коротке чорне волосся було підстрижене, як у Френка. Вкрите шрамами обличчя мало гострі й грубі риси. Очі, приховані за інфрачервоними окулярами, палали вогнем. На поясі висіли кобура, ніж і декілька гранат. У руках чоловік тримав збільшеного розміру гвинтівку М-16.
Найгіршим було те, що Френка потягнуло до нього. Коли всі позадкували, Френк ступив крок уперед. Він усвідомив, що солдат подумки наказує йому підійти.
Френкові відчайдушно хотілось утекти і сховатись, але тіло не слухалось. Він ступив ще три кроки. А потім став на коліно.
Решта таборян зробили те саме. Навіть Рейна спішилась.
— Похвально, — промовив солдат. — Схиляти коліна похвально. Давно я не бував у Таборі Юпітера.
Френк помітив, що один з таборян не схилив коліна. Персі Джексон, досі тримаючи меч у руці, свердлив поглядом солдата.
— Ти Apec, — промовив Персі. — Що тобі треба?
Двісті таборян і навіть слон, усі як один, роззявили рота. Френк хотів сказати щось у виправдання Персі, аби якось улестити бога, але на думку нічого не спадало. Він боявся, що бог війни зробить з його нового друга решето своєю величезною гвинтівкою.
Натомість бог оголив блискучо-білі зуби.
— Нахабства у тебе нівроку, напівбожку, — промовив він. — Apec — моя грецька форма. Але для цих послідовників, для дітей Риму, я —Марс, покровитель імперії, божественний батько Ромула та Рема.
— Ми зустрічалися, — сказав Персі. — Ми... ми билися...
Бог почухав своє підборіддя, наче намагався пригадати.
— Я багато з ким б’юсь. Але запевняю тебе — ти ніколи не бився зі мною, як з Марсом. Коли б бився, був би вже мертвий. А тепер схили коліно, як належить дитині Риму, поки в мене не скінчилось терпіння.