XIII Персі
Персі спав як жертва Медузи торгони — інакше кажучи, як камінь.
Він не робив цього у безпечному та зручному ліжечку відтоді... що ж, він навіть не пам’ятає відколи. Незважаючи на шалений день і безліч думок, що вирували в голові, тіло взяло гору та наказало хлопцеві: «Спи».
Авжеж, він бачив сни. Він завжди бачив сни, але вони проминали як розпливчасті картинки у вікні потяга. Він бачив кучерявого фавна у рваному одязі, який намагався його наздогнати.
— У мене нема дрібних грошей, — кричав Персі.
— Що? — запитав фавн. — Ні, Персі. Це я, Гровер! Залишайся на місці! Ми незабаром тебе знайдемо. Тайсон близько... принаймні ми вважаємо, що він найближче. Ми намагаємось визначити твоє місце знаходження.
— Що? — крикнув Персі, але фавн зник у тумані.
А за мить поруч із ним уже бігла Аннабет.
— Дякувати богам! — крикнула вона, простягаючи руку до нього. — Ми шукали тебе місяцями! З тобою все гаразд?
Персі пригадав, що говорила Юнона — «місяцями він дрімав, але тепер прокинувся». Богиня навмисно його приховувала, але навіщо?
— Ти справжня? — поцікавився він в Аннабет.
Йому відчайдушно хотілось у це вірити. Груди стискало так, наче на них стояв слон Ганнібал. Але обличчя дівчини почало зникати. Вона вигукнула наостанок:
— Залишайся на місці! Так Тайсону буде легше тебе знайти! Залишайся там, де ти зараз!
Вона зникла. Картинки прискорились. Персі побачив величезний корабель у сухому доці. Побачив робітників, які завзято завершували роботу над корпусом. Хлопця з паяльною лампою, який зварював бронзову драконову голову з носом корабля. А потім бога війни, який наближався до нього по хвилях з мечем у руці.
Зображення, змінилось. Персі опинився на Марсовому полі. Перед очима здіймались пагорби Берклі. Золотиста трава заколихалась, і посеред пейзажу з’явилося обличчя сплячої жінки, утворене тінями і згинами рельєфу. Її очі залишалися заплющеними, але голос залунав у голові Персі:
— Отже, це той самий напівбог, який убив мого сина Кроноса. Враження ти справляєш таке собі, Персі Джексоне, і все ж я покладаю на тебе великі сподівання. Вирушай на північ. Зустрінься з Алкіонеєм. Юнона може скільки завгодно бавитись у свої ігри з греками та римлянами, але врешті-решт ти все одно станеш моїм пішаком. Ти станеш ключем до поразки богів.
Зображення потемнішало. Персі опинився у збільшеній версії табірної штаб-квартири — у принципії з крижаними стінами та пронизуючим до кісток туманом у повітрі. Скелети в римських обладунках та скрижаніла зброя з імперського золота вкривали всю підлогу. У кінці кімнати сиділа величезна темна постать. Шкіра незнайомця блищала золотом і сріблом, наче він був роботом, як собаки Рейни. Позаду нього стояла колекція пошкоджених римських емблем і рваних знамен та великий золотий орел на залізній жердині.
Голос велетня загримів на всю кімнату.
— Ми чудово розважимось, Нептунів сину! Я вже цілу вічність не ламав хребет напівбогу твого рівня. Чекаю на тебе у крижаних землях.
Персі прокинувся. Усе тіло тремтіло. Якусь мить він не розумів, де знаходиться. А потім пригадав: Табір Юпітера, бараки П’ятої когорти. Він ліг на спину, втупив очі в стелю та спробував заспокоїти шалене серцебиття.
Золотий велетень чекає нагоди зламати йому хребет. Чудово. Та значно більше його турбувала та спляча жінка посеред пагорбів. «Ти станеш моїм пішаком». Персі не грав у шахи, але дуже сумнівався, що бути пішаком добре. Вони весь час помирають.
Непокоєння викликала навіть незагрозлива частина сну. Його шукав фавн на ім’я Гровер. Можливо, тому Дон помітив... як він там це назвав... духовний зв’язок із фавном. А ще його шукав хтось на ім’я Тайсон, і Аннабет сказала йому залишатись на одному місці.
Персі сів на ліжку. Його сусіди по кімнаті метушилися, одягалися та чистили зуби. Дакота кутався в довгий клапоть білої тканини, вкритої червоними плямами — тогу. Один з ларів підказував йому, куди що совати і де робити складки.
— Час снідати? — з надією запитав Персі.
З першого ярусу його двоповерхового ліжка висунулась голова Френка. У нього під очима були мішки, схоже, він погано спав.
— Короткий сніданок. А потім у нас нарада сенату.
Голова Дакоти застрягла в тозі. Він нагадував заплямованого «Кул-Ейдом» привида.
— Слухай, — промовив Персі, — я теж маю вдягати простирадло?
Френк пирхнув.
— Це тільки для сенаторів. Усього їх десятеро. Обираються раз на рік. Слід мешкати в таборі не менше п’яти років, щоб отримати таке право.
— То з якого дива нас запросили на цю нараду?