— Танатос ловить душі; — сказав Персі, — і депортує їх назад у Підземне царство.
— Саме так. Але тепер Танатос у полоні, закутий у кайдани.
Френк підвів руку.
— Е-е... а як узагалі можна закути в кайдани Смерть? .
— Це вже практикувалося раніше, — відповів Ніко. — У давні часи один хлопчина на ім’я Сізіф обдурив Танатоса і зв’язав його. Геркулес якось поборов його у двобої.
— А тепер його полонив велетень, — закінчив Персі. — І якщо ми звільнимо Танатоса, мертві залишатимуться мертвими? — Він глянув на Ґвен. — Е-е... без образ.
— Усе дещо складніше, — відповів Ніко. Октавіан закотив очі.
— І чому це мене не дивує?
— Ти про Браму Смерті? — промовила Рейна, не звернувши увагу на Октавіана. — Вона згадується в Пророцтві Сімох, тому пророцтві, через яке відбувся перший похід на Аляску...
Привид Като фиркнув.
— Усі ми знаємо, чим це скінчилось! Ми, лари, пам’ятаємо!
Решта привидів забурчали на знак згоди.
Ніко приклав пальця до губ, і всі привиди в одну мить замовкли. Деякі виглядали стривоженими, наче їм заклеїли рота. Шкода, що Персі не мав такої сили над деякими живими... над Октавіаном, наприклад.
— Танатос — лише частина рішення, — почав пояснювати Ніко. — Брама Смерті... що ж, це поняття, якого навіть я не цілком розумію. Багато шляхів ведуть до Підземного царства: ріка Стікс, двері Орфея, а ще інші вузькі проходи, що відчиняються час від часу. Поки Танатос ув’язнений, усі ці виходи буде легше використати. Іноді це може бути нам на користь і дати змогу повернутись дружній душі, як от Ґвен. Проте здебільшого це приноситиме вигоду лихим душам і чудовиськам, підлим створінням, які прагнуть втекти. А Брама Смерті — це особистий прохід Танатоса, його швидкісне шосе між Життям та Смертю. Тільки Танатосу відомо, де вона, до того ж її місце розташування час від часу змінюється. Якщо я не помиляюсь, Браму Смерті виламали. Посіпаки Геї захопили владу над нею...
— Це означає, що Гея вирішує, кому повернутися з мертвих, — припустив Персі.
Ніко кивнув.
— Вона може обирати, кого випустити: найстрашніших чудовиськ, найлихіших людей. Якщо ми врятуємо Танатоса, він принаймні знову зможе ловити душі та відсилати їх донизу. Чудовиська помиратимуть, як раніше, і нам у цій війні стане трошки легше. Але якщо не повернути владу над Брамою Смерті, наші вороги однаково не залишатимуться на тому світі надовго і зможуть легко повертатися у світ живих.
— Отже, ми зможемо їх ловити й висилати, — підсумував Персі. — Але вони просто повертатимуться.
— На превеликий жаль, так.
— Але Танатос знає, де брама, так? — Френк почухав голову. — Якщо ми його звільнимо, то він зможе повернути владу над нею.
— Навряд, — промовив Ніко. — Принаймні не самотужки. Йому не здолати Гею. Знадобиться значно більше сил... армія наймогутніших напівбогів.
— До Брами Смерті йдуть ворожі сили, — промовила Рейна. — Пророцтво Сімох...
Вона глянула на Персі. На мить він побачив, наскільки претор налякана. Вона дуже майстерно це приховувала. Персі запитав себе, чи Рейна теж бачить кошмари з Геєю? Чи переслідують її образи майбутнього, у якому табір захоплюють війська безсмертних чудовиськ?
— Якщо це початок здійснення стародавнього пророцтва, то у нас немає людей, щоб відправити армію до Брами Смерті й водночас захищати табір. Навіть сім напівбогів — це вже завелика втрата...
— Усе згодом. — Персі намагався говорити впевнено, хоча відчував, як кімнатою поширюється паніка. — Я не знаю, хто ці семеро, чи що означає це давнє пророцтво. Але спочатку нам треба звільнити Танатоса. Марс сказав, що для подорожі на Аляску знадобляться лише троє. Зосередьмося на цьому і на тому, як нам устигнути повернутися до Свята Фортуни. А тоді вже можна турбуватись про Браму. Смерті.
— Еге, — тихо промовив Френк. — Цього, гадаю, достатньо, як на один тиждень.
— Отже, ви маєте план? — недовірливо запитав Октавіан.
Персі глянув на своїх друзів.
— Дістанемось Аляски якомога швидше...
— А потім вирішимо по ходу справи, — продовжила Хейзел.
— Швидко вирішимо, — додав Френк.
Рейна пильно дивилася на них. Вигляд у неї був такий, наче вона подумки складала напис на їхні могили.