— Швидше за все?
— Я не можу говорити за неї. До того ж... — Рейна насупила брови. — До того ж я не говорила з нею вже декілька тижнів. Від неї немає звісток. А оскільки чудовиська проходять повз...
— Ти хочеш, щоб я перевірив, як вона, — здогадався Персі. — Запевнився, що з нею все гаразд.
— Частково, так. Не уявляю, щоб вони її змогли подолати. Вона наділена великою силою. Її території чудово охороняються. Але якщо тобі вдасться її знайти, вона зможе добряче допомогти. Від цього може залежати успіх ваших пошуків. І якщо ти розкажеш про те, що у нас відбувається...
— ...вона зможе надіслати допомогу?
Рейна не відповідала, але. Персі побачив у її очах відчай. Вона була налякана, хапалась за будь-яку можливість урятувати табір. Не дивно, що їй потрібна допомога Персі. Вона залишилася єдиним претором. Оборона табору цілковито лягла на її плечі.
Персі взяв кільце.
— Я знайду її. Де мені шукати? Які саме в неї сили?
— Не переймайся цим. Просто дістанься Сієтла. Вони тебе знайдуть.
Не дуже обнадійливі слова, і все ж Персі нанизав кільце на свій шнурок із намистинами та табличкою пробатіо.
— Щасти мені!
— Щасти в бою, Персі Джексоне. — сказала Рейна. — І дякую тобі.
Здавалось, розмова була завершена. Рейна ледве володіла собою, намагаючись підтримувати образ упевненого ватажка. Їй потрібно було залишитися на самоті.
І все ж біля дверей принципії Персі не стримався й обернувся:
— Як ми знищили твій дім — той спа-салон, у якому ти мешкала?
Металеві хорти загарчали. Рейна клацнула пальцями, щоб вони замовкли.
— Ти знищив силу нашої володарки. Звільнив в’язнів, які потім помстились усім нам, мешканцям того острова. Ми із сестрою... ми вціліли. Було важко. Але зважаючи на минуле, я гадаю, це було на краще — те, що ми залишили те місце.
— І все ж, мені шкода. Якщо я заподіяв тобі болю, будь ласка, пробач мені.
Рейна довго витріщалась на нього, наче його слова були незрозумілими.
— Вибачення? Зовсім не по-римські, Персі Джексоне! З тебе вийшов би цікавий претор. Сподіваюсь, ти поміркуєш над пропозицією.
XVI Персі
Обід був більше схожим на поминки. Усі їли без апетиту і майже не розмовляли. Ніхто не здавався по-справжньому веселим. Таборяни не припиняли поглядати на Персі такими очима, наче він був шанованим трупом.
Рейна виступила з короткою промовою, у якій побажала їм успіху. Октавіан розірвав іграшкового левеня й оголосив про похмурі прикмети та важкі часи, але прирік, що табір урятує неочікуваний герой (якого, певно, звали Октавіаном). А потім таборяни розійшлись у своїх справах: гладіаторські бої, латина, пейнтбол з привидами, тренування орлів і ще купа інших занять, що здавалися кращими за самогубне завдання. Персі разом із Френком та Хейзел пішли до бараків — збиратися.
Та Персі й збирати було майже нічого. Він витягнув з рюкзака те, що лишилося з минулої подорожі, і залишив більшість речей з «Барген-Марту». Він поклав у рюкзак чисту пару джинсів і запасну пурпурову футболку, яку отримав від табірного завгоспа, а ще нектар, амброзію, трохи їжі та грошей зі світу смертних і табірне спорядження. Під час обіду Рейна дала йому сувій з рекомендаціями претора й табірного сенату. Припускалось, що кожний відставний легіонер, який трапиться на шляху, не відмовить їм у допомозі, якщо показати йому листа. Хлопець також прихопив із собою шкіряне намисто, срібне кільце й табличку пробатіо, і, Звісно, у його кишені лежав Анаклузмос.
Персі склав свою рвану помаранчеву футболку й поклав її на ліжко.
— Я ще повернусь, — Він почувався неабияким дурником, розмовляючи з футболкою, але справді бачив у ній Аннабет і своє старе життя. — Я повернусь. Я просто мушу допомогти цим людям. Вони прийняли мене. Вони заслуговують на життя.
Футболка не відповіла (на щастя).
Один із сусідів по кімнаті, Бобі, підвіз їхню трійцю до краю долини на спині Ганнібала. З вершини пагорба Персі бачив пейзаж, що відкривався унизу. Малий Тибр вився серед золотистих пасовищ, на яких щипали траву єдинороги. Храми й форуми Нового Рима блищали на сонці. На Марсовому полі працювали будівельники, стягували донизу залишки вчорашнього форту та зводили загородження для смертоболу. Звичайнісінький день для табору... Але на півночі збирались над небокраєм грозові хмари. Тіні рухалися над пагорбами, і Персі уявив, як наближається до них обличчя Геї.
«Об’єднаймо наші сили, — сказала Рейна. — Я хочу врятувати цей табір».
Дивлячись униз на долину, Персі розумів, чому табір означає для неї так багато. Хоч сам він був новеньким, проте відчував нестримне бажання захищати це місто. Безпечний притулок, де напівбоги отримують можливість безтурботного існування. Він хотів, щоб це було частиною і його життя також. Можливо, він уявляв усе не так, як Рейна, але якби він міг жити в цьому місці разом із Аннабет...