— Перш ніж я спущусь...— Хейзел підвищила голос, сподіваючись, що вітер віднесе її слова далі. — Е-е... не могли б ви мені дещо пояснити? Якщо ви зернові духи, хіба не мусите бути на боці богів? Хіба богиня землеробства Церера...
— Лихе ім’я! — завив Ячмінь.
— Культивує нас! — випалив Сорго. — Змушує рости мерзенними грядками. Дозволяє людям нас жати. Тьху! Коли Гея знову стане повелителькою світу, ми будемо рости дикими, так!
— Гаразд, зрозуміло. А це її військо, до якого ви маєте намір мене віднести в обмін на пшеницю...
— Або ячмінь, — запропонував Ячмінь.
— Еге, — погодилась Хейзел. — Де це військо зараз?
— Просто за горами! — Сорго схвильовано плеснув долонями. — Матінка-земля, ох, саме вона! Вона сказала нам: «Подбайте про Плутонову дочку, яка знову жива. Знайдіть її! Приведіть живою! Я спланувала безліч тортур для неї». Велетень Полібот винагородить нас за твоє життя! А потім ми рушимо на південь, щоб знищити римлян. Нас неможливо вбити. Але тебе, можливо, так.
— Дивовижно! — Хейзел намагалася здаватись сповненою ентузіазму. Це було нелегко, знаючи що Гея запланувала для неї особливу помсту. — То ви... вас не можна вбити, тому що Алкіоней ув’язнив Смерть, так?
— Саме так! — відповів Ячмінь.
— І він тримає його в кайданах на Алясці. Так, стривайте, як там називалось це місце?
Сорго хотів було відповісти, але Пшениця кинувся на нього й збив з ніг. Усі карпої почали битись, перетворюючись на зернові вихори. Хейзел приготувалась тікати. Але тієї миті Пшениця повернувся до своєї янгольської форми, тримаючи Сорго, як борець, у шийному захваті.
— Годі! — заволав він на решту. — Мультизлакові бійки заборонені!
Карпої знову стали пухленькими купідоноподібними . піраньями.
Пшениця відштовхнув Сорго.
— Хитра напівбогиня, — промовив він. — Намагається обманом витягти з нас таємниці. Дзуськи, ти ніколи не знайдеш лігво Алкіонея!
— Я і без вас знаю, де воно, — промовила вона з фальшивою впевненістю. — Воно на острові в затоці Воскресіння.
— Га! — глумливо вимовив Пшениця. — Це місце затонуло під хвилями багато років тому. Ти мала б це знати! Гея ненавидить тебе саме за це. Коли ти зруйнувала її плани, вона була змушена заснути знову. На довгі десятиліття! А Алкіоней не міг прокинутися аж до темних часів.
— Вісімдесяті, — погодився Ячмінь. — Жах! Жах!
— Еге, — продовжив Пшениця. — А наша повелителька досі спить. Алкіоней був змушений ховатись на півночі. Він чекає, складає плани. Тільки тепер Гея знову заворушилась. Але вона не забула про тебе, ох, не забула, так само як і її син.
Сорго захоплено захихикав.
— Ти ніколи не знайдеш в’язницю Танатоса. Уся Аляска належить велетню. Він може утримувати Смерть будь-де! Ти змарнуєш роки, щоб його знайти, а у твого бідненького табору є лише декілька днів. Краще здавайся. Ми дамо тобі зерна. Безліч зерна.
Меч Хейзел наче поважчав. Її до смерті лякала перспектива повернення на Аляску, але досі вона хоча б знала, де почати шукати Танатоса. Вона вважала, що острів, на якому вона померла, був знищений не повністю або знову здійнявся з глибин, коли прокинувся Алкіоней. Хейзел сподівалась, що його лігво там. Але якщо острова справді більше не існувало, вона гадки не мала, де шукати велетня. Аляска величезна. Вони можуть шукати десятиліттями — і все одно його не знайти.
— Так от, — промовив Пшениця, відчувши її збентеженість. — Здавайся.
Хейзел стиснула спату.
— Нізащо! — Вона знову підвищила голос, сподіваючись, що він якось дійде до друзів. — Якщо доведеться всіх вас знищити, я це зроблю. Я — дочка Плутона!
Карної рушили вперед. Вони вхопились за каміння й засичали так, наче воно було пекельно гарячим, але все одно почали дертись нагору.
— Зараз ти помреш, — пообіцяв Пшениця, клацаючи зубами. — Відчуєш лють злаків!
Зненацька пролунав свист. Пшениця застиг. Він поглянув на золоту стрілу, яка щойно простромилася в його груди, і розлетівся на пластівці сухого сніданку.
XX Хейзел
Якоїсь миті Хейзел була ошелешена не менш, ніж карної. А потім бозна-звідки вистрибнули Френк і Персі та почали нищити всю рослинність, що траплялася їм попідруч. Френк прошив стрілою Ячменя — і той розсипався на зернятка. Персі рубанув мечем Сорго і кинувся на Просо та Овес. Хейзел зістрибнула вниз і приєдналась до битви.
За кілька хвилин від карпоїв залишились тільки купки зернят та різних злакових сніданків. Пшениця почав відроджуватись, але Персі Дістав з рюкзака запальничку і запалив вогонь.