— Це неправда, Френку. — Ірида змахнула рукою перед собою, наче очищуючи скло, і з’явилась мініатюрна веселка. — Ти тільки подумай.
У веселці замерехтіло зображення. Френк побачив чотирирічного себе, який біг по задньому подвір’ї бабусиного маєтку. Мати, нахилившись з вікна горища, махала рукою та кликала його. Френкові не можна було гуляти на подвір’ї самому. Він не знав, що мама робила на горищі, але вона наказала йому залишатися біля будинку і не відходити далеко. Френк зробив цілковито протилежне. Він вискнув від захоплення і помчав до лісу, де стикнувся віч-на-віч із ведмедем гризлі.
Поки Френк не побачив картину у веселці, його спогади про цей день завжди були туманними. Він уважав, що це йому наснилось. Тепер Френк розумів, наскільки той випадок був дивним. Ведмідь витріщався на хлопчика, і важко було сказати, хто з них наляканий більше. А потім поруч із Френком з’явилась мати. Неможливо було так швидко зійти з горища. Вона стала між ведмедем та Френком і наказала синові бігти додому. Цього разу Френк послухався. Коли він озирнувся, уже на ґанку, то побачив, як мама виходить з лісу. Ведмідь зник. Френк поцікавився, що сталось. Мати усміхнулась. «Матуся-ведмедиця просто запитувала дорогу», — відповіла вона.
Зображення у веселці змінилось. Френк побачив себе шестирічного. Він лежав Калачиком в обіймах мами, хоч і був уже занадто дорослим для цього. Мамине довге чорне волосся, стягнуте у хвіст, спадало їй за спину. Руки обіймали сина. На ній були окуляри без оправи, які Френк обожнював цупити, і сірий ворсистий светр із вовни, що пахнув корицею. Вона розповідала йому історії про героїв, удаючи, ніби кожний з них був пращуром Френка: один з них, Сюй Фу вирушив у плавання за еліксиром життя. Веселкова картинка не мала звуку, але Френк пам’ятав мамині слова: «Він був твоїм пра-пра-пра...» Вона тицяла Френка в живіт щоразу, коли промовляла «пра», аж поки його хихикання не ставало зовсім нестримним.
А ще був Сун Гво, також відомий як Сенека Грак, він бився з дванадцятьма римськими і шістнадцятьма китайськими драконами у західних пустелях Китаю. «Бач, він був найсильнішим з усіх драконів, — говорила мати. — От чому він переміг їх усіх!» Френк гадки не мав, що це означає, але звучало це захопливо.
А потім вона тицяла його в живіт з такою кількістю «пра», що він скочувався на підлогу, щоб втекти від лоскоту. «А, найдавніший твій пращур, з тих що відомі нам, був князем Пілоса! Геркулес якось із ним бився. Це була запекла битва!»
«Ми перемогли?» — запитав Френк.
Мати розсміялась, але в її голосі відчувався сум.
«Ні, наш предок програв. Але Геркулесові довелося нелегко. Уяви, як це битись із бджолиним роєм. Так і було. Навіть Геркулес із ним ледве впорався!»
Ця розповідь здавалась Френкові якоюсь нісенітницею, як тоді, так і зараз. Його предок був бджолярем?
Френк багато років не згадував цих історій, але тепер пам’ятав їх так само чітко, як і мамине обличчя. Бачити її знову було боляче. Френку хотілось повернутись у ті часи. Хотілось бути маленьким хлоп’ям і лежати калачиком у маминих обіймах.
У райдужному зображенні маленький Френк поцікавився, звідки його родина. Стільки героїв! Вони були з Пілосу чи з Риму, а може, з Китаю чи з Канади?
Мати усміхнулась і нахилила голову, наче обмірковувала відповідь.
— З Лі-Гьєну, — зрештою промовила вона. — Наші предки жили в багатьох місцях, але наш дім — Лі-Гьєн. Завжди пам’ятай це, Френку: ти маєш особливий дар. Ти можеш бути будь-ким.
Веселка розчинилась, залишивши Френка віч-на-віч з Іридою.
— Я не розумію, — голос хлопця став сиплим.
— Твоя мати все пояснила. Ти можеш бути будь-ким.
Звучало це, як одне з тих дурнуватих висловів, які кажуть батьки, щоб підвищити самооцінку дітей, — шаблонне гасло, яке можна надрукувати на футболці Іриди, поряд із написами «Богиня жива!» і «Моє друге авто — чарівний килим!». Але з уст Іриди це прозвучало, наче виклик.
Френк притулив долоню до кишені штанів, де лежала мамина медаль. Срібло холодило, наче крига.
— Я не можу бути будь-ким, — наполегливо промовив Френк. — У мене бракує здібностей.
— А що ти пробував? Ти хотів бути лучником. І непогано із цим упорався. Це лише вершина айсберга. Твої друзі, Хейзел і Персі, — обидва на грані двох світів: грецького і римського, минулого і теперішнього. Але в тобі поєднались ще більш могутні сили. Твоє походження стародавнє — у жилах твоєї матері текла пілоська кров, а твій батько — Марс. Не дивно, що Юнона обрала тебе до сімки героїв. Вона хоче, щоб ти бився з велетнями і Геєю. Але поміркуй от над чим: чого хочеш ти?