— У мене немає вибору. Я син придуркуватого бога війни. Я мушу завершити це завдання і...
— Мусиш. А не хочеш. Я теж колись була такою. А потім утомилась усім прислужувати. Зганяй за келихом вина для Юпітера. Достав листа Юнони. Надішли райдужне повідомлення туди, надішли райдужне повідомлення сюди. Для будь-кого, у кого є золота драхма.
— Золота що?
— Немає значення. Але я навчилась не зациклюватися на проблемах. Я відкрила «Х.З.Ж.В.» і тепер вільна від тягаря. Ти теж на це здатен. Може, тобі й не втекти від долі — колись ця скіпка таки загориться. Я бачу, що ти триматимеш її в руках, коли це станеться, і твоє життя скінчиться...
— Дякую, — буркнув Френк.
— Але це лише робить його більш цінним! Ти не повинен бути тим, ким хочуть тебе бачити батьки чи бабуся. Не повинен коритися наказам бога війни чи Юнони. Роби, як підказує тобі серце, Френку! Знайди свій шлях!
Френк поміркував над цим. Думка була хвилюючою: відмовитись від богів, від долі, від батька. Він не хотів бути сином бога війни — адже його мати загинула на війні. Френк через війну втратив усе. Марс, вочевидь, не знав про нього найголовнішого: Френк не прагнув бути героєм.
— Навіщо ви мені це говорите? — запитав він. — Ви хочете, щоб я відмовився від пошуків і дозволив знищити Табір Юпітера? Друзі розраховують на мене.
Ірида стиснула плечима.
— Я не можу вирішувати за тебе, Френку. Але роби те, що хочеш, а не те, що мусиш. До чого довела мене моя послужливість? Я провела п’ять тисячоліть прислуговуючи іншим, і так і не розкрила свою індивідуальність. Яка в мене священна тварина? Ніхто не потрудився її мені дати. Де мої храми? Таких ніколи не будували. Ну й гаразд! Я знайшла своє щастя тут, у магазині. Залишайся з нами, якщо бажаєш. Ставай ХЗЖВшником.
— Хезе-ким? Зараз?
— Зараз у тебе є вибір. Якщо ти продовжиш пошуки... що станеться, коли ти звільниш Танатоса? Чи буде твоїй родині краще від цього? Твоїм друзям?
Френк пригадав слова бабусі: вона має зустрітись зі Смертю. Іноді бабуся його дратувала, і все ж вона була єдиною його ріднею, єдиною живою людиною, яка його любила. Якщо Танатос залишиться ув’язненим, Френк, можливо, не втратить її. І Хейзел... Якимсь чином вона повернулась із того світу. Якщо Смерть забере її знову, Френк цього не винесе. А ще ж є його власна проблема: за словами Іриди він мусив померти, ще коли був немовлям. Усе, що відділяє його від Смерті, — напівспалена паличка. Чи забере Танатос і його?
Френк спробував уявити, як залишиться з Іридою, як надягне футболку «Х.З.Ж.В.», продаватиме кристали та ловців снів напівбогам-мандрівникам і кидатиме позбавлені рослинного білку імітації тістечок у чудовиськ, що проходитимуть повз. А тим часом невмируща армія зітре з лиця землі Табір Юпітера.
«Ти можеш бути будь-ким», — сказала його мати.
«Ні, — подумав Френк. — Я не можу бути таким егоїстом».
— Я мушу йти, — сказав він. — Це мій обов’язок.
Ірида зітхнула.
— Не сподівалась на інше, і все ж мала спробувати. Завдання, що чекає на вас... Що ж, нікому б цього не побажала, особливо такому гарному хлопчикові, як ти. Якщо ти мусиш піти, я принаймні дам тобі пораду. Вам знадобиться допомога в пошуках Танатоса.
— Ви знаєте, де велетень його ховає?
Ірида задумливо поглянула на повітряні дзвіночки, що хитались на стелі.
— Ні... Аляска за межами влади богів. Це місце сховане від моїх очей. Але є дехто, хто може знати. Знайдіть провидця Фінея. Він сліпий, але бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Він багато про що знає. Він може розповісти вам, де тримають Танатоса.
— Фіней... Я, здається, чув історію про нього.
Ірида неохоче кивнула.
— У давні часи він коїв жахливі речі. Використовував свій дар провидця на зло. Юпітер наслав на нього гарпій. Аргонавти, серед яких, до речі, був твій пращур...
— Князь Пілоса?
Ірида завагалась.
— Так, Френку. Але його дар, його історію... Ти маєш дізнатись про це самотужки. Одне слово, аргонавти прогнали гарпій в обмін на допомогу Фінея. Це було тисячоліття тому, але я так розумію, що Фіней повернувся у світ смертних. Ви знайдете його в Портленді, штат Орегон. Це вам по дорозі. Але пообіцяй мені одну річ. Якщо його досі катують гарпії, не вбивай їх, що б Фіней тобі не пообіцяв. Здобудь його допомогу у якийсь інший спосіб. Гарпії не лихі. Вони мої сестри.
— Ваші сестри?
— Знаю. Я не виглядаю настільки старою, щоб бути сестрою гарпій, але це правда. І Френку... є ще одна проблема. Якщо ти вирішив піти, тобі доведеться позбутися тих василісків на пагорбі.