Френк зрадів, що його шлунок порожній.
— Ох... ну й гидота.
Скелетон нахилився над василіском. Дістав своє ребро і відрізав ним голову чудовиська. Василіск розсипався на попіл. А потім скелет обезголовив решту василісків і розкидав ногою їхні залишки. Френк пригадав двох горгон у Тибрі — як ріка розділила їхній пил, щоб перешкодити відродженню.
— Ти робиш це, щоб вони не повернулися, — усвідомив Френк. — Або принаймні затримуєш їх.
Кістяний воїн Виструнчився перед Френком. Отруєні нога та рука вже майже щезли. Голова досі палала.
— Що... що ти таке? — поцікавився Френк. Йому кортіло додати «Будь ласка, не вбивай мене».
Скелет віддав честь своїм обрубком. А потім почав розсипатись, опускаючись назад у землю.
— Стривай! — промовив Френк. — Я не знаю навіть, як тебе називати! Зубар? Кістяр? Сірко?
Коли обличчя воїна вже майже зникло у землі, Френк, здається, побачив на ньому посмішку у відповідь на останнє ім’я — чи, можливо, скелет просто показав свої зуби. А потім він зник, залишивши Френка на самоті зі списом без наконечника.
— Сірко,— пробурмотів він.— Гаразд... але...
Він глянув на кінець свого списа. Із золотого ратища вже починав рости новий драконів зуб.
«Лише три заряди, — сказав йому Марс, — тож користуйся ним розумно».
Френк почув кроки позаду. Персі та Хейзел вибігли на галявину. Персі мав кращий вигляд, якщо не зважати на строкату чоловічу сумку із написом «Х.З.Ж.В», — без сумнівів, не його стиль. У руці він тримав Анаклузмос. Хейзел стискала свою спату.
— З тобою все гаразд? — запитала вона.
Персі обернувся довкола себе, у пошуках ворогів.
— Ірида сказала, що ти назовні самотужки б’єшся з василісками, і ми такі «Що?». Неслись сюди щодуху. Що сталося?
— Важко пояснити, — зізнався Френк.
Хейзел присіла поруч із місцем, де зник Сірко.
— Відчуваю смерть. Тут або був мій брат або... василіски мертві?
Персі вражено витріщився на нього.
— Ти вбив їх усіх?
Френк важко глитнув. Він і без цього почувався диваком, а тепер ще треба було розповідати про свого нового мерця-посіпаку.
Три заряди. Френк міг покликати Сірка ще двічі. Але він відчував щось зловісне в скелеті. Це не якась свійська тваринка. Ця істота — жорстока, невмируща вбивча сила, ледве підвладна йому завдяки могутності Марса. Френк мав передчуття, що скелет зробить усе, що він йому накаже... Але якщо випадково на лінії вогню опиняться його друзі — добра чекати не варто. Або. якщо Френк зволікатиме із розпорядженнями — тоді створіння може почати вбивати все, що трапиться на шляху, включно з господарем.
Марс сказав, що спис його підстрахує, поки він не навчиться користуватись маминими здібностями. Це означало, що Френку необхідно освоїти ці здібності якомога швидше.
— Красно дякую, татку, — буркнув він.
— Що? — поцікавилася Хейзел. — Френку, з тобою все гаразд?
— Потім поясню. А зараз на нас чекає один сліпець у Портленді.
XXV Персі
Персі й раніше почувався найбільшим невдахою в історії. Але жіноча сумочка стала останньою краплею.
Вони залишили «Х.З.Ж.В.» поспіхом, тож, можливо, Ірида зовсім не хотіла образити його цим подарунком. Вона швидко набила сумку вітамінізованими тістечками, сухофруктами, макробіотичною в’яленою яловичиною та якимись кристалами-талісманами (на щастя), а потім запропонувала її Персі зі словами:
— Тримай, тобі це знадобиться. О, а тобі пасує.
Сумочка — перепрошую, чоловіча торба для аксесуарів, — була розфарбована у кольори веселки, мала символіку хіпі (вишитий дерев’яними бусинами пацифік) і таке гасло: «Обійми весь світ». Персі більше б зрадів, якби там було написано «Обійми бісквіт». Йому здавалось, що ця торба — підтвердження його неймовірної, навіть грандіозної нікчемності. Коли вони знову попливли на північ, він засунув торбу якомога далі від себе, однак човен був занадто малим, щоб забути про подарунок Іриди.
Персі не вірилось, що він виявився таким безпорадним у моменти, коли друзі потребували його допомоги. Спочатку йому достало клепки побігти до човна і залишити їх самих, через що Хейзел викрали. А потім він побачив військо, яке прямувало на південь, і у нього стався якийсь нервовий зрив.
Чи було йому соромно? Ще б пак. Але він нічого не міг із цим поробити. Коли очі побачили тих лихих кентаврів та циклопів, це здалось таким неправильним, таким не схожим на істину, що голова ладна була вибухнути. А ще Полібот... Поруч із цим велетнем Персі почувався зовсім знесиленим — відчуття абсолютно протилежні тим, що зринали в морі. З нього наче висмоктували всю енергію. Він відчував слабкість і нездоровий жар, щось наче роз’їдало його зсередини.