— Малий Тибр, — співчутливо промовила Джун. — Він тече із силою справжнього Тибра, імперської ріки. Твоя остання можливість відступити, дитино. Ахіллесова мітка — грецьке благословення. Якщо ти перейдеш на римську землю, вона зникне. Тибр її змиє.
Персі був занадто виснаженим, щоб усе це зрозуміти, але головну думку усвідомив.
— Якщо перетну ріку, більше не матиму залізної шкіри?
Джун посміхнулась.
— То що обереш? Безпеку чи майбутнє з його болем та можливостями?
Позаду, завиваючи, вилітали з тунелю горгони. Френк випустив стріли.
— Персі, ну ж бо! — крикнула Хейзел із середини ріки.
На сторожових вежах пролунали горни. Вартові кричали і повертали арбалети на горгон.
«Аннабет», — подумав Персі.
І зайшов у ріку.
Вода була крижаною, а течія значно стрімкішою, ніж Персі очікував, але це його не спинило. Нові сили наповнили його зсередини. Відчуття загострились, наче в жили вприснули кофеїн. Персі дістався протилежного берега й опустив стару жінку на землю. Табірні ворота відчинилися, і назовні ринув натовп підлітків в обладунках.
Хейзел повернулась і з полегшенням усміхнулась. А потім вона подивилась через плече Персі — її охопив страх.
— Френк!
Френк був на середині ріки, коли горгони його наздогнали. Вони напали на хлопця з неба і вхопили за обидві руки. Пазурі вп’ялись у шкіру, і Френк заволав від болю.
Вартові закричали, але Персі розумів, що вони можуть зробити невлучний постріл зі своїх арбалетів. Френка вб’ють свої ж. Решта підлітків оголяли мечі, готові ринути у воду, але їм нізащо не встигнути на допомогу.
Залишався тільки один вихід.
Персі простягнув руки. Тіло сильно напружилося, і Тибр підкорився його волі. Ріка здійнялась. Обабіч Френка утворилися вири, і велетенські водяні руки, повторюючи рухи Персі, вирвались із води. Вони схопили горгон, які від несподіванки впустили Френка, і, міцно стискаючи, здійняли переляканих чудовиськ до неба.
Персі почув, як скрикують і відступають інші діти, але не дозволив собі відволіктись від справи. Він змахнув кулаками в повітрі, і велетенські руки занурили горгон у Тибр. Чудовиська вдарились об дно і розсипались на пил. Блискучі клуби горгонської сутності щосили намагались об’єднатись, але ріка розкидала їх по різні боки. За мить усі залишки горгон змило течією. Вири зникли, і потік повернувся до нормального стану.
Персі стояв на березі. Одяг і шкіра димились, наче води Тибру влаштували йому кислотний душ. Хлопець почувався незахищеним, ослабленим... вразливим.
Френк бовтався посеред Тибру, ошелешений, але цілковито неушкоджений. Хейзел кинулася у воду, щоб допомогти йому дістатися берега. І тільки тепер Персі помітив, яка тиша запанувала навкруги.
Усі витріщались на нього. Лише стара жіночка Джун не видавалась здивованою.
— Що ж, це була чарівна подорож, — промовила вона. — Дякую, Персі Джексоне, що доставив мене до Табору Юпітера.
Одна з дівчат-таборян немов поперхнулась.
— Персі... Джексон? — вимовила вона так, наче впізнала ім’я.
Персі пильно дивився на неї з надією впізнати обличчя.
Вона безумовно була тут головною. Зверху обладунків звивався величний пурпуровий плащ. На грудях блищали медалі. Дівчина була приблизно того самого віку, що і Персі, з пронизливим поглядом темних очей і довгим чорним волоссям. Персі її не впізнавав, але вона дивилась на нього так, наче неодноразово бачила у кошмарах.
Джун із захопленням розсміялась.
— О, так. Вам буде весело разом!
А потім, наче на сьогодні було замало дивних подій, стара жіночка засяяла і почала змінюватися. Вона збільшувалася, доки не перетворилась на семифутову богиню у блакитній сукні з накидкою через плече, схожою на козлячу шкуру. Обличчя її було суворим і величним, а рука стискала жезл, увінчаний квіткою лотоса.
Вирази облич таборян стали ще більш ошелешеними. Дівчина з пурпуровим плащем впала навколішки. Решта наслідували її. Один з дітлахів так швидко опустився на землю, що ледве не проткнув себе власним мечем.
Хейзел заговорила першою.
— Юнона...
Вони з Френком також впали навколішки, залишивши Персі єдиним, хто стояв на ногах. Він розумів, що йому теж, швидше за все, слід опуститися навколішки. Але після того, скільки він протягнув цю жіночку на руках, Персі не бажав виявляти їй таку пошану.
— Юнона, отже? — промовив він. — Якщо я витримав твоє випробовування, можна мені повернути мої спогади і моє. життя?
Богиня посміхнулась.
— З часом, Персі Джексоне, якщо впораєшся зі своїм призначенням. Сьогодні ти впорався чудово, що для початку непогано. Мабуть, ти не такий уже й безнадійний.