Жодних більше відключень? Після стількох місяців страждань така думка здавалась занадто чудовою, аби бути правдою.
Звідки Елла може знати, що їх більше не буде? Проте Хейзел дійсно почувалась інакше... Вона наче звільнилась від тягаря і більше не намагалась жити у двох часах водночас. Кожен м’яз у її тілі розслабився. Вона ніби нарешті скинула з плечей свинцевий скафандр, що носила останні кілька місяців. Якимось чином присутність Френка під час провалу в минуле дійсно їй допомогла. Вона повністю пережила минуле і вислизнула просто в теперішнє. Зараз їй слід турбуватись тільки про майбутнє... якщо воно в неї є.
Персі спрямував човен до пристані в центрі міста. Коли вони наблизились, Елла знервовано зашаруділа у своєму книжковому гнізді.
Хейзел теж починала бентежитись. Вона сама не знала чому. Був яскравий сонячний день, і Сієтл, з його невеличкими бухтами і мостами, численними лісистими острівками в затоці та засніженими горами, що здіймались вдалечині, здавався чудовим місцем. І все ж дівчина почувалась так, наче за нею хтось спостерігає.
— Е-е... а чому ми тут зупиняємось? — запитала вона.
— У Рейни тут живе сестра. Вона попросила мене знайти її та показати оце. — Персі показав їм срібне кільце на намисті.
— У Рейни є сестра? — поцікавився Френк так, наче ця думка його жахала.
— Амазонки, — пробурмотіла Елла. — Землі амазонок. Гм, Елла краще пошукає бібліотеки. Не до вподоби амазонки. Люті. Щити. Мечі. Гострі. Зойк.
— Амазонки? Тобто... жінки-воїни? — Френк потягнувся до свого списа.
— Це багато що пояснює, — промовила Хейзел. — Якщо сестра Рейни теж дочка Беллони, не важко зрозуміти, чому вона вирішила приєднатись до амазонок. Але... нам точно безпечно тут знаходитись?
— Ні, ні, ні, — промовила Елла. — Краще набрати книжок. Жодних амазонок.
— Ми повинні спробувати, — сказав Персі. — Я пообіцяв Рейні. До того ж у «Пакса» справи не дуже. Я дещо передав куті меду, коли його штовхав.
Хейзел подивилась під ноги. Поміж дошок просочувалась вода.
— О... — протягнула вона.
— Еге ж, — погодився Персі. — Нам треба або полагодити його, або знайти новий човен. Я, можна сказати, тримаю все це в купі тільки завдяки своїм здібностям. Елло, ти часом не знаєш, де шукати амазонок?
— А, хм...— збентежено промовив Френк, — вони ж не, ну, не вбивають усіх чоловіків, яких бачать, ні?
Елла глянула на причали за декілька ярдів від них.
— Елла знайде друзів потім. Зараз Елла полетить геть.
І вона полетіла.
— Що ж...— Френк спіймав самотнє руде перо в повітрі. — Це додає мужності.
Вони пришвартувались до причалу і ледве встигли винести свої речі, коли «Пакс» здригнувся і розвалився.
Більша його частина потонула. Залишились тільки дві дошки: одна — з намальованим оком, інша — з літерою «П». Обидві гойдались на хвилях.
— Вочевидь, полагодити його нам не судилось, — промовила Хейзел. — І що робитимемо?
Персі втупив очі в круті пагорби південного Сієтла.
— Плекатимемо надію, що амазонки допоможуть.
* * *
Вони блукали вже декілька годин. Знайшли смачнючий шоколад з карамеллю у цукерні. Купили кави — настільки міцної, що голова. Хейзел почала гудіти, наче гонг. Присіли у вуличній кав’ярні й поласували неперевершеними запеченими бутербродами із сьомгою. Один раз вони бачили Еллу, яка пронеслась між двома хмарочосами, тримаючи в кожній нозі по величезній книзі. Але амазонок вони не знайшли. Щомиті Хейзел відчувала, як невпинно спливає їхній час. Було вже двадцять друге червня, а до Аляски досі залишалося як до чорта на болоті.
Врешті-решт вони забрели на південь міста й опинилися на площі, оточеній скляними та цегляними будівлями. Кожний м’яз Хейзел тіпався. Вона подивилась навкруги, упевнена в тому, що хтось за нею спостерігає.
— Знайшла, — промовила вона.
На скляних дверях офісної будівлі ліворуч від них було написане єдине слово: «АМАЗОН».
— О, — вимовив Френк, — це не те, що ти подумала, Хейзел. Це сучасна компанія. Вони продають усілякі речі в інтернеті. Вони не справжні амазонки.
— Хіба що...— Персі ввійшов у двері.
У Хейзел було погане передчуття щодо цього місця, але вони з Френком пішли слідом.
Вестибюль скидався на порожній акваріум — скляні стіни, блискуча чорна підлога, кілька декоративних рослин і, загалом, більше нічого, окрім... Біля дальньої стіни вниз та вгору вели сходи з чорного каменю. Посеред кімнати стояла дівчина в чорному брючному костюмі з довгим рудуватим волоссям і гарнітурою в усі — ознака охоронця. На бейджику було написано: «Кінзі». Усміхалася вона привітно, але її очі нагадали Хейзел полісмена з Нового Орлеана, який патрулював Французький квартал уночі. Він завжди, дивився наче крізь тебе, ніби розмірковував, хто нападе наступним.