Кінзі кивнула Хейзел, не звертаючи уваги на хлопців.
— Я можу вам допомогти?
— Ну... сподіваюсь, що так, — відповіла вона. — Ми шукаємо амазонок.
Кінзі поглянула на меч Хейзел, а потім на Френків спис, хоча Туман мав би приховати зброю.
— Це головний офіс компанії «Амазон», — насторожено промовила вона. — Вам призначена зустріч з кимось чи...
— З Гіллою, — перервав Персі. — Ми шукаємо дівчину на ім’я...
Кінзі зірвалась із місця так швидко, що очі Хейзел майже не вловили її рухи. Дівчина вдарила Френка ногою в груди, і той відлетів у протилежний кінець вестибюля. А потім бозна-звідки дістала меч, збила Персі з ніг пласкою стороною клинка та притулила вістря до підборіддя хлопця.
Хейзел запізно вихопила свою спату. Ще дюжина дівчат у чорному вибігли зі сходів й оточили її, кожна тримала напоготові меч.
Кінзі люто зиркнула на Персі.
— Перше правило: чоловіки не говорять без дозволу. Друге правило: вторгнення у наші володіння карається смертю. Ти зустрінешся з королевою Гіллою, як і хотів. Вона вирішить твою долю.
Амазонки конфіскували їхню зброю і повели сходами вниз. Вони минули стільки прольотів, що Хейзел збилася з рахунку.
Зрештою вони опинились у настільки великій печері, що тут могли розміститися десять, шкіл зі спортивними майданчиками. Сліпучі флуоресцентні лампи сяяли на кам’яній стелі. Стрічкові конвеєри вились кімнатою, наче водяні гірки в аквапарку, і несли в різні напрямки коробки. Завалені ящиками з товарами, у вічність простягались ряди металевих стелажів. Гуділи вантажні крани і дзижчали роботи-маніпулятори, складаючи картонні коробки, упаковуючи вантаж та переміщуючи речі на конвеєрах. Деякі полиці знаходились настільки високо, що дістатися до них можна було лише за допомогою драбин чи спеціальних платформ, що розташувалися під стелею, наче театральні помости.
Хейзел пригадала кінохроніки, що переглядала в ранньому дитинстві. Її завжди вражали сцени на заводах, де конструювали літаки та гармати для війни — сотні й сотні військових знарядь сходили з конвеєрів щодня. Але це аж ніяк не можна було порівняти з тим, що вона бачила зараз, — тут усю роботу виконували комп’ютери та роботи. З людей Хейзел бачила тільки жінок у чорній формі, які патрулювали помости, та чоловіків у помаранчевих комбінезонах, схожих на в’язничну уніформу, які їздили на автонавантажувачах між стелажами, доставляючи нові партії коробок. На шиях чоловіків були залізні нашийники.
— Ви тримаєте рабів? — Хейзел розуміла, що розмовляти може бути небезпечно, але була занадто обурена, аби стриматись.
— Оці чоловіки? — Кінзі фиркнула. — Вони не раби. Просто знають своє місце. Ну, рухайся.
Вони йшли так довго, що у Хейзел почали боліти ноги. Дівчина вже була певна, що вони наближаються до кінця складу, коли Кінзі відчинила подвійні двері й провела їх у наступну печеру, таку ж величезну, як і попередня.
— Навіть Підземне царство менше, — поскаржилась Хейзел. Вона знала, що це неправда, але ноги були іншої думки.
Кінзі самовдоволено посміхнулась.
— Ти захоплюєшся нашою виробничою базою? Так, наша система перевезень охоплює весь світ. Для її створення знадобилися роки і майже весь наш статок. Але тепер ми нарешті почали отримувати прибуток. Смертні не усвідомлюють, що вкладають свої гроші в царство амазонок. Незабаром ми станемо заможнішими за будь-яку смертну націю. А потім, коли слабкі смертні цілковито залежатимуть від нас, почнеться революція!
— І що ви зробите? — буркнув Френк. — Скасуєте безкоштовну доставку?
Одна з дівчат стукнула його в живіт рукояткою меча. Персі хотів було допомогти другові, але інші дві дівчини відштовхнули його Геть, погрожуючи мечем.
— Ви ще навчитесь поваги, — промовила Кінзі. — Саме такі мужлаї, як ви, зіпсували цей смертний світ. Тільки під керівництвом жінок можливе злагоджене суспільство. Ми сильніші, мудріші...
— Скромніші, — бовкнув Персі.
Охоронниці спробували його вдарити, але він ухилився.
— Припиніть! — випалила Хейзел.
На диво, охоронниці послухались.
— Гілла має винести вирок, так? — запитала вона. — Тож відведіть нас до неї. Ми гаємо час.