Але зараз він упрів. Попри те, що мав позитивні новини, він пітнів.
Чоловік у кріслі не метав громи та блискавки. Не кип’ятився з приводу грошей і наркотиків, викрадених з офісу Калле Фаррісена. Не гримав, мовляв, як могло статися, що Сильвестр пропав безслідно. Не гарикав, чому вони, дідько забирай, досі не вистежили Лофтуса. Хоча кожен з присутніх знав, щó поставлено на карту. Було чотири сценарії подальшого розгортання подій, і три з них були кепськими. Поганий сценарій номер один: Сонні убив Айнете Іверсен, Калле і Сильвестра, і він убиватиме далі всіх, хто з ними працює. Поганий сценарій номер два: Сонні заарештовують, він зізнається і виказує імена справжніх убивць у справах, за які він відбував терміни. Поганий сценарій номер три: за браком зізнання Лофтуса Інве Морсанда заарештують за вбивство дружини, він не витримує тиску і викладає поліції, як насправді все відбулося.
Коли Морсанд уперше прийшов до них і сказав, що хоче смерті своїй невірній дружині, Нестор зрозумів це так, що він хоче найняти кілера. Але Морсанд ні за що не бажав відмовити собі в задоволенні власноруч прикінчити свою половину; він тільки хотів, щоб хтось одразу взяв убивство на себе, адже він, як чоловік-рогоносець, автоматично стане головним підозрюваним. Але ж за відповідну ціну все купується. У цьому випадку ціна склала три мільйони крон. Розумний погодинний тариф для довічного ув’язнення, пояснив йому Нестор, і Морсанд пристав на умови. Згодом, коли Морсанд поділився, як він наміряється покарати невірну суку – прикласти пилку їй до чола і дивитися їй в очі, доки він розрізатиме їй голову, – у Нестора волосся на потилиці заворушилося від суміші страху і збудження. Вони влаштували все в Арілда Франка: одноденну відпустку для хлопчини, його географічну прив’язку до місця – і вирядили його з одним з надійних, корумпованих і добре оплачуваних співробітників в’язниці Франка: відлюдника, який витрачав свої гроші на кокаїн, виплату своїх боргів і на повій, таких товстих і потворних, що лишалось тільки дивуватись, хто кому мав би платити.
Четвертий і єдиний прийнятний сценарій був дуже простий: знайти хлопця і вбити його. Це має бути просто. Це мало бути давно виконано.
Проте чоловік говорив спокійно, своїм глибоким буркотливим голосом. І саме від цього голосу Нестора кидало у піт. З високого крісла у білій шкурі від Нестора зажадали пояснень. Оце й усе. Пояснення. Нестор відкашлявся, сподіваючись, що голос не видасть його страху, який завжди присутній, коли він опинявся в одній кімнаті зі своїм босом.
– Ми повернулися в той будинок у пошуках Сильвестра. Все, що ми знайшли, то було порожнє крісло з діркою від кулі у спинці. Ми зв’язалися з нашою людиною в оперативному центрі «Теленора», але жодна з їхніх базових станцій із середини тієї ночі не приймала сигнал з мобільного телефона Сильвестра. Це означає, що або Лофтус вивів з ладу його телефон, або його телефон десь, де нема покриття. У кожному разі, я думаю, є реальний ризик, що Сильвестра вже немає в живих.
Крісло на чолі столу повільно обернулось, і чоловік опинився в полі зору присутніх. Могутнє тіло, м’язи, що напинають костюм, аж він тріщить по швах, високе чоло, старомодні вусики й оманливо сонний погляд з-під густих брів.
Хуґо Нестор намагався зустріти цей погляд. Нестору випадало вбивати жінок, чоловіків і дітей, і вбиваючи, він дивився їм в очі й навіть не моргав. Навпаки, він вивчав їх, щоб переконатись, чи зуміє побачити найцікавіше – смертельний страх, усвідомлення того, що мало статися, певне осяяння, що може зійти на приреченого в мить, коли він переступає поріг небуття. Як було з тією білорускою, якій він перерізав горло, коли решта всі відмовились це зробити. Він дивився в її благальні очі. Він відчув якесь особливе збудження від суміші власних почуттів: гніву на інших – та покірності і слабкості жінки. Він відчував збудження від того, що тримає в своїх руках чиєсь життя, що він вирішує, коли зробити той єдиний рух, що покладе її життю кінець. Він може відкласти цю мить на секунду, і на другу, і на третю. І ще на одну. Або – ні. Це залежало від нього цілковито. І йому здалося тоді, що в такий спосіб він здатен досягти стану, найближчого до сексуального екстазу, про який усі тільки й торочать, тим часом як для нього секс асоціювався лише з певним дискомфортом і безглуздою спробою втиснутися в рамки, обумовлені для так званої нормальної людини. Він десь читав, що якась людина зі ста буває асексуальною. Це робило його винятковим. Але аж ніяк не аномальним. Навпаки, він міг зосередитися на тому, що справді щось важило: влаштовувати своє життя, будувати свою репутацію, заживати поваги і змушувати інших тремтіти перед ним, – не відволікаючись і не марнуючи енергії на те, що, зрештою, робить людей рабами їхньої сексуальної залежності. Поза сумнівом, це було раціонально, а отже – нормально, хіба ж ні? Він був нормальною людиною, яка, проте, не боїться, а радше цікавиться смертю. І крім того, він мав гарні новини для свого боса. Але Нестору вдалося витримати погляд свого боса заледве п’ять секунд, після чого він змушений був сховати очі. Бо в очах чоловіка в кріслі він побачив щось більше за холод і порожнечу, за смерть і знищення. Там чаїлась погибель. Гарантія, що ти маєш душу і що її у тебе буде відібрано.