– Фрекен, відійдіть!
Ці слова полісмена перед нею пролунали приглушено. А він же, здавалось, кричав? Марта просто подивилася на нього. Як і решта, він був одягнений у чорну уніформу загону «Дельта» і бронежилет. Потім вона відступила через двері на сходову клітку. Притулилась до стіни. Перевірила свої кишені. Візитка досі була в кишені піджака, наче Марта знала весь цей час, що одного чудового дня вона знадобиться. Марта набрала номер під прізвищем на картці.
– Так?
Голос – на диво точний барометр. Голос Симона Хефаса здавався втомленим, виказував стрес, але в ньому не було того збудження, якого мало б надати йому очікування результатів великого рейду, арешту. За характером звукового тла вона також зрозуміла, що він не на вулиці і не в одному з приміщень Центру Іла. Він був у якомусь дуже просторому приміщенні, в оточенні інших людей.
– Вони вломились, – почала вона, – кидають гранати!..
– Про що йдеться?
– Це Марта Ліан із Центру Іла. Тут збройний підрозділ сил швидкого реагування. У нас влаштували рейд.
У паузі вона почула на задньому плані голос, який викликав якогось лікаря в післяопераційне відділення. Старший інспектор був у лікарні.
– Я зараз же приїду, – сказав він.
Марта закінчила розмову, відчинила двері і повернулась у коридор. Вона чула тріск і шипіння поліцейських рацій.
Полісмен знову націлив на неї свій автомат.
– Гей, я що, неясно висловився?!
Металевий голос у його рації сказав:
– Ми його виводимо.
– Стріляй у мене, якщо мусиш, але я тут за керівника і досі не бачила вашого ордера на обшук, – заявила Марта і пройшла повз нього.
А потім вона побачила, як вони виводили його з кімнати № 323. Він був у наручниках, між двома полісменами. Він був майже голий, у самих тільки трохи завеликих на нього білих трусах, і вигляд мав украй безпорадний. Попри м’язистий торс, він здавався млявим, худим, виснаженим. Цівка крові стікала з одного вуха.
Він звів погляд. Зустрівся з нею очима.
Тоді вони провели його повз неї і зникли з поля зору.
Все було скінчено.
Марта зітхнула з полегшенням.
Двічі постукавши у двері, Бетті дістала універсальний ключ, відчинила двері й увійшла в люкс. Вона, як завжди, не поспішала, щоб навіть якщо гість у себе в номері, то мав час і не опинився у незручному становищі. Така була політика готелю «Плаза»: персонал не повинен бачити чи чути нічого, що йому не слід бачити чи чути. Щоправда, не такою була особиста політика Бетті. Радше навпаки. Її мати завжди казала, що через свою цікавість Бетті колись ускочить у халепу. Так воно й було, і не одного разу. Але для адміністратора така риса може також стати в пригоді: ніхто в готелі не мав такого нюху на шахраїв, як Бетті. Її фірмовим знаком як адміністратора стало виводити на чисту воду людей, які мали намір пожити, попоїсти і випити в готелі, не сплативши згодом рахунки. Причому Бетті часто обирала активну позицію і ніколи не приховувала своїх амбіцій. На останньому щорічному звіті бос похвалив її за пильність у поєднанні з тактовністю і за неухильну турботу про інтереси готелю в першу чергу. І додав, що вона може далеко піти, бо для такої, як вона, посада чергового адміністратора – лише перша сходинка у кар’єрі. Цей люкс був одним з найбільших у готелі, з панорамним краєвидом Осло. Він включав бар, міні-кухню, ванну кімнату, а окрема спальня мала ще й суміжну ванну. Бетті почула, що у ванній біжить вода з душу.
Згідно з реєстрацією, гостя звали Фідель Лай, і гроші не були для нього проблемою. Костюм від «Тайґера», що вона йому зараз принесла, був куплений зранку на Богстадвейєн, відправлений кравцеві для припасування через експрес-сервіс готелю і доставлений у готель на таксі. Влітку готель, як правило, доручав посильному розносити замовлення в номери, але цим літом було так тихо, що чергові адміністратори робили це самі. Бетті одразу зголосилась. Не тому, що вона мала якісь реальні підстави для підозр. Коли вона поселяла його, він сплатив за дві ночі наперед, а шахраї так ніколи не роблять. Але було в ньому щось недоладне. Не був він схожий на типового мешканця люксу горішнього поверху. Більше схожий на хлопця, що спав би просто неба чи зупинився в хостелі. Він був такий зосереджений і скутий під час реєстрації, що справив на неї враження людини, котра ніколи раніше не зупинялась у готелі, а тільки читала про це, знала в теорії і тепер намагалася зробити все правильно. До того ж, він сплатив готівкою.