– Отже, він швидко видужав.
– Дивно… Стривай, ти кажеш, на ньому був кітель? То це не міг бути Сьоренсен – він терпіти не може уніформу: він завжди перевдягається тут і тримає форму в своїй шафці. Саме тому Лофтус зумів її викрасти.
– Отой в’язень, що втік?
– Так. Аскьої, тебе влаштовує твоя робота?
– Так.
– Отож-бо. То радше візьми зайвий вихідний та відпочинь – замість зайвого чергування.
Вони пройшли ще шість кроків, перш ніж одночасно зупинитись і глянути один на одного. Вони витріщились один на одного широко розкритими очима.
– Який був на вигляд той хлопець? – вигукнув колега.
– Який на вигляд Лофтус? – вигукнув Морґан.
Франк видихнув через ніс. Його крик був приглушений – хлопець затис йому рот долонею. Затим скинув його черевик, стягнув з Франка шкарпетку, запхав йому в рот і заліпив скотчем.
Хлопець підрізав частину скотчу на правому бильці так, щоб пальці Франка могли тримати ручку, і підсунув йому на самісінький край столу аркуш паперу.
– Дай мені відповідь.
Франк написав: «Я не знаю». Тоді випустив ручку.
Він почув, як з тріском розривається навпіл смужка скотчу, відчув специфічний запах клею, а тоді два шматки липкої стрічки перекрили доступ повітря у його ніздрі. Франк утратив контроль над своїм тілом – воно сіпалось і вигиналось у кріслі. Крутилось і тремтіло. Витанцьовувало для цього чортового хлопця! Тиск у його голові зростав – зараз вибухне. Він лаштувався вже померти, коли побачив, що хлопець підносить кінчик авторучки до тугої стрічки на ніздрі.
Він проколов стрічку, і Арілд Франк вдихнув повітря лівою ніздрею, тим часом як перші теплі сльози покотились по його щоці.
Хлопець знову дав йому ручку. Франк зосередився.
«Зжалься. Я назвав би “крота”, якби сам знав».
Хлопець прочитав. Заплющив очі і скривився, наче від болю. І відірвав іще одну смужку скотчу.
На столі задзвонив телефон. Франк дивився на нього з надією. На дисплеї висвітився номер. Телефонував Ґолдсруд, начальник зміни. Але хлопець знехтував дзвінком і зосередився винятково на заліплюванні Франкових ніздрів. І Франк відчув, що його мучителя теж трусить, як у пропасниці. Його навіть стало доймати: плаче той чи сміється?
– Шеф не відповідає, – сказав Гейр Ґолдсруд і поклав слухавку. – Інни теж немає – вона завжди відповідає, якщо він зайнятий. Але перш ніж ми потурбуємо начальство, уточнімо, що, зрештою, сталося? Ти кажеш, той чоловік, якого ти бачив, назвався Сьоренсеном і був схожий на цього?…
Ґолдсруд показав на екран монітора із зображенням Сонні Лофтуса.
– Він не був схожий на нього! – наполягав Морґан. – То був він, кажу вам!
– Опануй себе, – сказав його старший колега.
– Легко тобі казати! – пирхнув Морґан. – Його підозрюють всього-на-всього у шести вбивствах.
– Я зателефоную Інні на її мобільний, і якщо вона не знає, де її бос, ми почнемо власний пошук. Але я не хочу жодної паніки, це ясно?
Морґан подивився на свого колегу, а тоді знову на начальника зміни. Ще невідомо, хто з них ближчий до паніки – вони чи Морґан. Особисто він просто збуджений. Не на жарт схвильований. В’язень вдирається в Статен – чи можна щось подібне уявити?
– Інно? – практично крикнув Ґолдсруд у телефон, і Морґан побачив полегшення на його обличчі.
Була, звісно, спокуса закинути начальникові зміни, що він намагається уникнути відповідальності; але це, безперечно, не жарти – бути офіцером середньої ланки і рапортувати вищому начальству.
– Нам терміново потрібен Франк! Де він зараз?
Морґан побачив, як вираз полегшення поступився здивуванню, а тоді перемінився на жах.
Ґолдсруд закінчив розмову.
– Що вона… – почав був старший колега.
– Вона говорить, у нього в кабінеті – відвідувач… – сказав Ґолдсруд, підводячись і простуючи до збройниці в дальньому кінці кімнати, – …який назвався Сьоренсеном.
– То що ж нам тепер робити? – запитав Морґан.
Ґолдсруд встромив ключ у замок, обернув його і відчинив збройницю.
– Ось що, – сказав він.
Морґан нарахував дванадцять гвинтівок.
– Дане і Гаральде, ідете зі мною! – вигукнув Ґолдсруд.
Морґан більше не відчував у його вигляді чи голосі жодних слідів здивування, жаху або страху відповідальності.
– Хутко!
Симон і Карі чекали на ліфт у вестибюлі Управління поліції, коли задзвонив його мобільний.
Телефонували з Інституту судової медицини.
– У нас є попередні результати аналізу ДНК з ваших зубних щіточок.
– Чудово, – сказав Симон. – І який результат першого тайму?