З кабінету відкривався краєвид на Західну залізницю й Осло-фіорд. Поруч з дверима стояла скляна вітрина з детальною моделлю хмарочоса у формі пляшки кока-коли.
Батько зовні був старшою копією сина. Та сама густа грива, гладенька здорова шкіра, сонячний, але стриманий погляд. Високий, з гарною поставою, твердим підборіддям. Чоловік, що дивиться вам просто в очі, по-дружньому, але з хлоп’ячим, грайливим викликом. Є щось гарантовано спільне в цих вихідцях із Західного Осло, подумав Симон, – так, наче всі вони виліплені з одного тіста: бійці Опору, полярники, мандрівники з «Кон-Тікі», комісари поліції…
Івер-старший запропонував Симону крісло і сам сів за столом під старою чорно-білою фотографією багатоквартирного будинку – безперечно, картина Осло на рубежі дев’ятнадцятого століття, але Симон не спромігся визначити район.
Симон зачекав, доки Івер-молодший залишить кабінет, а тоді одразу взяв бика за роги.
– Дванадцять років тому дівчина була знайдена мертвою на задньому дворі у Квадратурен Осло. Ось такий у неї був вигляд, коли її знайшли.
Симон поклав фото на стіл перед Іверсеном, уважно спостерігаючи за обличчям інвестора нерухомості, коли той побачив фото. Жодної особливої реакції.
– Хлопець на ім’я Сонні Лофтус зізнався в убивстві, – сказав Симон.
– Он як?
Так само жодної реакції.
– Убита дівчина була вагітна.
Тепер була реакція. Роздулись ніздрі, розширились зіниці.
Симон зачекав кілька секунд перед другим етапом атаки.
– Аналіз зразків ДНК із зубних щіточок з вашого дому доводить, що хтось із вашої родини був батьком тієї ненародженої дитини.
Набрякла артерія на шиї, обличчя змінило колір, неконтрольовано заблимали очі.
– Червона зубна щіточка ваша, Іверсене, правда?
– Як… Як ви…
Симон швидко посміхнувся і подивився на свої руки.
– У мене є молодша колега, вона чекає в приймальні. У неї мозок працює трохи швидше, ніж у мене. Вона першою вивела простий логічний висновок: якщо генетичний зв’язок з плодом установлено для ДНК тільки двох членів родини Іверсенів, син не може бути батьком. Інакше всі три члени родини були б генетично споріднені з плодом. Отже, це мав бути інший чоловік у родині. Ви.
Івер Іверсен зблід – де й подівся здоровий колір його шкіри.
– Можливо, ви побачите, що й з вами відбувається те саме, коли дійдете мого віку, – сказав Симон, щоб розрадити його. – У цих молодих розум набагато меткіший, ніж у нас.
– Але…
– Уся заковика з отією ДНК, що її аналіз не залишає місця для «але».
Іверсен розтулив був рота, кривлячи губи у напівпосмішці. Бо саме ж настала мить у незручній розмові, коли він – спираючись на досвід – мав би вставити насмішкувате зауваження, що обеззброїло б співрозмовника. Так би він почувався у більшій безпеці. Але він нічого не вимовив. Нічого було сказати.
– Річ у тім, однак, що у старого тугодума… – Симон постукав себе по лобі пальцем, – …міркування забирають трохи більше часу, але й сягають трохи далі. І найперше, що мені спало на думку, що одружений чоловік, на зразок вас, має найбільш наочний мотив, щоб позбутись вагітної й потенційно здатної заподіяти клопотів жінки. Ви не згодні?
Іверсен нічого не відповів, але за нього дав відповідь його борлак.
– Поліція опублікувала фото молодої жінки в газетах із проханням повідомити, якщо хто-небудь її знає. І коли її коханець і батько її дитини перемовчав і принишк, не давши поліції навіть анонімного повідомлення, це тільки посилило підозри проти нього. Ви не згодні?
– Я не знаю… – почав він, але зупинився.
Він уже пошкодував про це. І пошкодував, що так ясно дав зрозуміти, що він шкодує.
– Ви не знали, що вона була вагітна? – запитав старший інспектор.
– Ні! – сказав Іверсен, схрестивши руки на грудях. – Я маю на увазі, я знав… Я нічого не знаю про це. Я хотів би зараз же зателефонувати своєму адвокатові.
– Ви, безперечно, щось знаєте. Але насправді я вірю вам, коли ви кажете, що не знали всього. Я думаю, ваша дружина Айнете знала про все. Що ви про це думаєте?
Хефас. Головний інспектор, так, здається, він представився? Івер Іверсен потягнувся до телефону.
– Я думаю, що у вас немає доказів і що наша зустріч завершена, гере Хефасе.
– Ви праві щодо першого, але помиляєтесь щодо останнього. Ця зустріч не завершена, бо ви маєте усвідомлювати, Іверсене, які мости ви спалюєте, знімаючи слухавку цього телефону. Поліція не має жодних доказів проти вашої дружини, але той, хто в неї стріляв, неодмінно має.