Ровер витер руки. Роботу було завершено. Останнє, що він зробив, це встановив на Harley-Davidson нову вихлопну трубу. Це було все одно, що розставити крапки над «і». Все одно, що настроювачеві зіграти на фортепіано, яке він щойно настроїв. Чисто заради власного задоволення. Підібравши належну вихлопну трубу і повітряний фільтр, можна виграти додаткові 20 кінських сил гальмівної потужності, але всім відомо, що вихлопна труба – це, перш за все, звук. Гуркотливий соковитий бас, подібного до якого Ровер зроду ще не чув, ось що він виграв. Звісно, він міг одразу обернути ключ і насолодитись музикою мотора на підтвердження всього, що він уже знав. А можна було відкласти цю втіху на завтрашній ранок, як подарунок самому собі. Янне любила повторювати, що ніколи не слід відкладати задоволення на потім: мовляв, немає жодної гарантії, що доживеш до наступного дня. Воно й зрозуміло – Янне завжди в своєму репертуарі.
Ровер витер ганчіркою мастило з пальців і пішов у задню кімнату, щоб вимити руки. Подивився на себе в дзеркало. Вимазана мастилом пика з золотим зубом нагадувала обличчя супервояка на бойовому завданні. Як завжди, по завершенню роботи давали про себе знати інші потреби: попоїсти, випити, відпочити. Чудове відчуття. Але разом з цим була й дивна порожнеча, що приходить по завершенню справи: «А що далі?» та «Який сенс усього цього?». Він відігнав ці думки. Подивився на теплу воду, що бігла з крана. Потім він зупинився. Вимкнув воду. Звук почувся десь просто коло гаража. Янне? О такій порі?
– Я теж тебе кохаю, – сказала Марта.
Якоїсь миті він зупинився. Обоє важко дихали, стогнучи у знемозі, упрілі. Витер їй піт між грудьми простирадлом, яке вона скинула з матраца, і сказав, що їх тут можуть знайти, що тут небезпечно. А вона відповіла, що її не так легко налякати, коли вже вона на щось зважилася. І що, до речі, якщо їм справді треба про щось побалакати – вона кохає його.
– Я кохаю тебе…
Вони кохались далі…
– Одна річ – припинити мені поставки зброї, – сказав він, стягуючи тонку рукавичку з найбільшої долоні, яку Роверу випадало будь-коли бачити у людини, – інша річ, коли ти починаєш поставляти зброю моєму ворогові, правда?
Ровер не опирався. Його тримали двоє; третій стояв поруч з велетенським чоловіком, націлюючи пістолет Роверові в лоб. Пістолет Роверові був дуже добре знайомий, бо він сам його переробляв.
– Давати цьому хлопцеві «Узі» – все одно, що послати мене в пекло. Цього ти домагався? Відправити мене в пекло?
Ровер мав що відповісти. Він міг би сказати, що з усього того, що йому вже відомо було про Твілінґена, той, либонь, з того пекла саме й вийшов.
Але він промовчав. Він хотів пожити. Просто ще кілька секунд.
Він подивився на мотоцикл позаду здоровила.
Янне правду казала. Треба було випробувати його одразу. Він заплющив очі й прислухався. Не треба було нюхати квіточки. Яка ж це очевидна і банальна істина, однак ми нездатні її охопити, аж доки опиняємось на останньому порозі. Аж тоді усвідомлюємо: у житті єдина річ гарантована – це те, що ми помремо.
Чоловік поклав рукавички на стільницю. Вони були схожі на уживані презервативи.
– Що ж, тепер побачимо… – сказав він, придивляючись до розвішаних по стінах інструментів. Він наставив на них палець, скандуючи упівголоса: «Еники-беники…»
Розділ 38
Займався світанок.
Марта лежала поруч із Сонні, їхні ноги переплелися. Вона почула, що рівний ритм його дихання змінився. Але очі залишались заплющені. Вона попестила його живіт і побачила легку усмішку на вустах.
– Доброго ранку, коханий, – прошепотіла вона.
Він усміхнувся широко, але враз поморщився, спробувавши перевернутись, щоб глянути на неї.
– Болить?
– Тільки бік, – скривився він.
– Кровотеча припинилась – я вночі перевіряла зо два рази.
– Що? Ти дозволяла собі безцеремонності зі мною, доки я спав?
Він поцілував її в чоло.
– Я б сказала, ви й собі, гере Лофтусе, дозволяли деякі безцеремонності.
– Зважай, у мене це було вперше, – сказав він. – Я не знаю, що можна, а що ні.
– Ти неабиякий брехун.
Він розсміявся.
– Я тут думала… – почала вона.
– Так?
– Поїдьмо далеко звідси. Поїдьмо зараз же.
Він не відповів, але вона відчула, як напружилось його тіло. І в неї ринули сльози – раптово і бурхливо, наче греблю прорвало. Він перевернувся і стиснув її в обіймах.