– Саме він, – підтвердив Парр. – А знаєте що, Адель? У мене стійке відчуття, що сьогодні ми заробимо неабиякі овації. Я хочу, щоб ви після цього супроводили мене на прес-конференцію. Начальник поліції і юна жінка-офіцер. – М-м… – прицмокнув він губами, ніби дегустуючи якийсь делікатес. – Думаю, це справить гарне враження.
Він відчинив двері з боку пасажирського сидіння і вийшов.
Карі мусила майже бігти набережною, щоб не відставати від нього.
– То що? – запитав старший. – Ми дійшли згоди? Ви отримуєте усе, що у вас забрано, а Лофтус отримує можливість вільно виїхати з країни.
– А ти дістаєш невеличку комісію за брокерські послуги, так? – посміхнувся здоровань.
– Саме так.
– Гм.
Той подивився на Симона, неначе шукаючи на ньому щось, чого він ніяк не міг знайти.
– Бо, розстебни портфелі.
Бо підійшов до столу і спробував розстебнути замочок на одному з портфелів.
– Босе, він замкнений.
– Один, – вимовив молодий чоловік тихо, майже пошепки, – дев’ять, дев’ять, дев’ять.
Бо обернув металеві циліндри. Відкинув клапан. Розвернув портфель, демонструючи його вміст босові.
– Так, отже, маємо, – сказав той, беручи з портфеля один пакетик з білим порошком. – Третина. А де решта?
– У секретному місці, – сказав літній чоловік.
– Звісна річ. А код для портфеля з грошима?
– Той самий, – сказав молодий чоловік.
– 1999. Рік смерті твого батька, правда?
Молодий чоловік нічого не відповів.
– Отже, згода? – плеснув у долоні літній чоловік з вимушеною посмішкою на вустах. – Тепер ми можемо йти?
– Я гадав, ми посмакуємо разом, – сказав здоровань. – Тобі подобаються омари, правда ж?
Жодної реакції.
Він зітхнув.
– Щиро кажучи, мені теж омари не смакують. Але, ти знаєш… я мушу регулярно їх їсти. Чому? Бо так заведено у людей в моєму становищі.
Піджак напнувся на його могутніх грудях, коли він випростав свої руки.
– Омари, ікра, шампанське. «Феррарі», до яких немає запчастин, колишні топ-моделі, що вимагають компенсацій за розлучення. Самотність на великій яхті, спека на Сейшелах. Ми робимо багато речей, які нам насправді не до шмиги, правда? Але вони потрібні для підтримання мотивації. Не моєї, а мотивації людей, що працюють на мене. Вони мають бачити символи успіху – те, чого я досяг, те, чого вони можуть досягти, якщо виконуватимуть свою роботу, чи не так?
Він устромив сигарету між своїх м’ясистих губ. Сигарета видавалась непропорційно крихітною проти його велетенської голови.
– І, звісно, ці символи статусу також нагадують моїм потенційним суперникам і конкурентам про моє могуття. Те саме стосується насильства і жорстокості. Я не люблю їх. Але іноді вони необхідні для підтримання мотивації. Вони заохочують боржників сплачувати мені те, що вони мені винні. Схиляють їх не діяти проти мене…
Він запалив сигарету від пістолета-запальнички.
– Був, наприклад, один фахівець, який переробляв зброю для моїх людей. Він пішов у відставку. Я визнаю, що людина має право радше займатись мотоциклами, ніж зброєю. Але я не можу прийняти того, що він дає «Узі» комусь, хто, як він сам знає, вже убив кількох моїх людей.
Здоровань постукав по склу акваріума.
Погляд молодшого і старшого простежив за його пальцем. Молодший здригнувся. Старший просто дивився.
Білий камінь з хвилястою травою – то був не камінь. І відблиск ішов не від кристала. А від золотого зуба.
– Нині люди часто вважають, що відрубування голови – це надмірність. Але якщо ви хочете прищепити почуття лояльності своїм співробітникам, іноді треба вдаватись до виняткових засобів. Я впевнений, старший інспекторе, ви погодитеся зі мною.
– Перепрошую? – перепитав літній чоловік.
Здоровило схилив голову набік і насмішкувато подивився на нього.
– Недочуваєте, старший інспекторе?
Літній чоловік перевів погляд з акваріума на здорованя.
– Старість дається взнаки. Тож якби ви могли говорити трохи голосніше…
Твілінґен розреготався від несподіванки.
– Голосніше?
Він затягнувся сигаретою і подивився на білявого.
– Ти перевіряв їх на жучки?
– Так, босе. Ми й весь ресторан перевірили.
– Тоді ти глухнеш, Хефасе. Що ж буде з тобою і твоєю дружиною, коли… Як там у приказці? «Сліпий веде глухого»?
Він роззирнувся довкола, піднявши брови, і четверо його людей вибухнули сміхом.
– Вони регочуть, бо вони мене бояться, – сказав здоровило, звертаючись до молодого чоловіка. – А тобі, хлопчику, страшно?
Молодий чоловік нічого не відповів.
Старший глянув на годинник.
Карі подивилася на годинник. Сьома чотирнадцять. Парр підкреслював, що вони мають бути на місці вчасно.