– Коштовності – це дуже добре, – сказав Симон. – Але якби я був грабіжником, я затяг би Айнете Іверсен усередину і змусив би показати мені, де зберігаються справжні цінності. Змусив би її видати мені шифр до сейфа, який у такому будинку неодмінно є: про таке знає кожен грабіжник, навіть якщо він повний ідіот. Натомість він стріляє в неї просто тут, де сусіди можуть почути. Не тому, що він впадає в паніку, – його подальші дії наочно показують, який він холоднокровний. Ні, він робить так тому, що не має наміру гаяти багато часу в будинку, а отже, він буде дуже далеко ще до прибуття поліції. Отож йому немає потреби красти дуже багато, згода? Лише стільки, щоб недосвідчений слідчий з хорошої родини одразу зробив висновок, що це банальне пограбування, яке пішло не за планом, і не підібрався надміру близько до реального мотиву.
Симон був змушений визнати, що він насолоджується тишею і раптовим побуряковінням Бйорнстадового обличчя. У глибині душі Симон Хефас був людиною простою, але не мстивою. Тому, попри спокусу, він, досвідчений сищик, пожалів молодого колегу й утримався від нокауту: «урок закінчено, Бйорнстаде».
Час і досвід цілком іще зможуть одного чудового дня зробити з Осмунда Бйорнстада класного сищика. Скромність – це теж одна з речей, яких має навчитись хороший слідчий.
– Дуже захоплива версія, Хефасе. Я зважатиму на неї. Але час спливає, а… – Бйорнстад стримано усміхнувся. – Думаю, пора вже і в путь?
– Чому ти не сказав йому всього? – запитала Карі у Симона, коли той обережно скеровував машину на крутих поворотах спуску з Холменколласен.
– Всього? – зобразив невинність Симон.
Карі не втрималась від сміху: Симон знову вдавав ексцентричного старигана.
– Ти знав, що гільза відскочила і приземлилась десь у тому квітнику. Ти не знайшов гільзу, але знайшов відбиток взуття. І сфотографував його. А ґрунт там той самий, що грудка ґрунту в коридорі?
– Так.
– То чому б не поділитися з ним цією інформацією?
– Тому що він амбітний слідчий, у якого честолюбство сильніше за командний дух. Тож ліпше, якщо він виявить ці речі сам. Він буде більш мотивований, коли відчуватиме, що веде розслідування, орієнтуючись на власні знахідки, а не на мої підказки, коли почнуть шукати підозрюваного, що носить взуття сорок третього розміру і який підібрав порожню гільзу в тому квітнику.
Вони зупинились на червоне світло на Стасйонсвейєн. Карі стримала позіх.
– А як ти зумів проникнути в спосіб мислення такого слідчого, як Бйорнстад?
Симон розсміявся.
– Легко. Я сам був колись молодий і амбітний.
– А з часом розгубив амбіції?
– Деякі з них – так, – усміхнувся Симон.
Карі його посмішка видалась сумною.
– Ось чому ти покинув роботу в економічному?
– Що схиляє тебе до такого припущення?
– Там ти був керівником. У старшого інспектора чимала команда. А у відділі вбивств тобі дали можливість зберегти звання, але вся команда під твоїм керівництвом – це я.
– Та отож, – сказав Симон, перетинаючи перехрестя і спрямовуючи машину до Сместад. – Чимала зарплатня, надмірна кваліфікація, в усьому надлишок… а сам – у лишку.
– То що ж там трапилось?
– Повір, тобі не треба…
– Треба.
Вони їхали в тиші, яку Карі зараховувала до своїх союзниць і яку з цієї причини більше не порушувала. Попри те, вони встигли доїхати майже до Майорстуа, доки Симон почав говорити.
– Я розкрив схему з відмивання грошей. Мова йде про серйозні гроші. Про людей, що обіймають високі посади. Мої колеги-офіцери вважали, що моє розслідування, разом зі мною самим, становить великий ризик. Що я не маю достатніх доказів, що нас покинуть у скрутному становищі, і якщо ми передамо справу в суд, звинувачуваних не засудять. Ішлося не про звичайних злочинців, а про впливових людей, що боронились би, застосовуючи ту саму систему, яку застосовує поліція. Мої колеги боялися, що навіть за умови, що ми переможемо, ми сплатимо за це згодом, дістанемо удар у відповідь.
Знову мовчання. Воно тривало, аж доки вони досягли Фрогнер-парку, де Карі таки втратила терпіння.
– Отже, тебе витурили тільки тому, що ти ступив на небезпечну територію?
Симон похитав головою.
– У мене була проблема. Азартні ігри. Або, мовою психологів – ігроманія. Я купив і продав акції. Небагато. Але коли працюєш у відділі боротьби з економічною злочинністю…
– …то маєш доступ до таємної інформації.
– Я ніколи не торгував акціями, про які мав таку інформацію. Однак я порушив базове правило. І це мені дорого коштувало.
Карі кивнула. Тепер вони мчали у напрямку центру міста і тунелю Ібсена.