– Класний хавчик, – сказав Джоні, витираючи рота. – А ти чого? Нічого не їстимеш?
Хлопець усміхнувся і похитав головою.
Джоні роззирнувся довкола. Їдальня мала вигляд зали з відкритою кухнею, шинквасом, відділом самообслуговування і столами, повністю зайнятими. Зазвичай їдальня зачинялась одразу після обіду, та оскільки місце зустрічі наркоманів – кафе «Бимісйонен» на Скіппергата – перебувало на ремонті, години роботи було подовжено. Таким чином, нині не всі відвідувачі були мешканцями Центру. Але переважна більшість у той чи інший час пройшли через Центр, тому Джоні практично кожного знав в обличчя.
Сьорбаючи каву, він спостерігав за навколишнім похмурим стовповиськом. Панувало звичне поєднання параноїдального страху і хижої агресії; відбувалося щось подібне до того, що діється серед звірів навколо джерела в савані, де кожному може випасти роль здобичі-жертви або хижака-мисливця. Хлопець видавався винятком. Він почувався розкуто. До цієї миті. Зараз Джоні простежив за його поглядом до дверей для персоналу в глибині кухні, з яких саме виходила Марта. Вона була в плащі й, очевидно, лаштувалася йти додому. Джоні побачив, як розширились зіниці у хлопця. Наркоман майже автоматично звертає увагу на зіниці іншої особи. Чи це наркоман? Чи під кайфом зараз? Чи небезпечний? Так само оцінюються повсякчас руки іншої людини. Руки можуть у тебе вкрасти або потягтись до ножа. А в разі загрози інстинктивно прикривають і захищають місце, де людина тримає свої наркотики або гроші. А рука хлопця зараз була в кишені. У тій кишені, куди він поклав сережки. Джоні не був дурний. Тобто він таки був дурний, але не в цьому розумінні. Марта виходить, у хлопця розширюються зіниці. Сережки. Його стілець скреготнув по підлозі, і хлопець звівся на ноги, не зводячи з неї палкого погляду.
Джоні прочистив горло.
– Стіґе…
Та було вже запізно. Той повернувся до Джоні спиною і рушив до неї.
Тієї самої миті двері відчинились, і увійшов чоловік, що різко вирізнявся на тлі відвідувачів. Коротка чорна шкіряна куртка, коротко підстрижене темне волосся. Широкі плечі й рішучий вираз обличчя. Він роздратовано відштовхнув наркомана, що закляк коцюбою, перегороджуючи йому шлях. Він помахав Марті, і та відповіла йому. І Джоні побачив, що хлопець тепер теж зрозумів. Він завмер, наче втратив інерційний імпульс, тим часом як Марта й далі йшла до виходу. Чоловік у шкіряній куртці засунув руку в кишеню і відставив лікоть, щоб їй зручно було взяти його під руку. Що вона й зробила. То був звичний жест двох людей, що певний час уже зустрічаються. Після чого вони вийшли і розчинились у літньому вечорі, що раптом зробився холодним і непогожим.
Хлопець стояв посеред їдальні, приголомшений, ніби йому потрібен був час, щоб перетравити інформацію. Джоні бачив, як усі витріщились на хлопця. Він знав, що у них усіх на думці.
«Здобич».
Джоні прокинувся від чийогось плачу.
Спершу він подумав про примару. Немовля. Воно тут.
Але потім зрозумів, що плач долинає з горішнього ліжка. Він повернувся на бік. Ліжко почало труситись. Плач перетворився на ридання.
Джоні підвівся і став перед двоярусним ліжком. Він поклав руку на плече хлопця, що тремтів, наче осиковий листок. Джоні увімкнув лампу-бра на стіні над ним. Перше, що він побачив, – вишкірені зуби, що кусали подушку.
– Болить? – промовив Джоні радше ствердно, ніж запитально.
На нього дивились глибоко запалі очі з блідого, як у мерця, обличчя.
– Героїн? – запитав Джоні.
Той кивнув.
– Хочеш, щоб я знайшов для тебе дозу?
Той заперечно труснув головою.
– У курсі, що це не те місце, де простіше зав’язати? – запитав Джоні.
Той кивнув.
– То що я можу для тебе зробити?
Хлопець облизав губи обкладеним білою осугою язиком. Щось прошепотів.
– Га? – перепитав Джоні, нахиляючи до нього голову.
Він відчув важкий, гнилосний подих хлопця. Він ледве міг розібрати слова. Він випростався і кивнув.
– Як скажеш.
Джоні повернувся на свою постіль і втупив погляд у горішнє ліжко над собою. Під матрац була підстелена клейонка – для захисту від можливих біологічних виділень. Він прислухався до безугавного гармидеру за дверима: біганина переслідуваних і переслідувачів, лайка, оглушлива музика, регіт, грюкання в двері, відчайдушні зойки і гарячкові суперечки купівлі-продажу. Але ніщо не могло заглушити в його свідомості тихі схлипи хлопця і слова, що він тоді прошепотів: