– Дозволь, я… – почав був Симон, але Фредрік уже просунув кредитну картку в платіжний термінал, поданий кельнером, і натиснув потрібні клавіші.
– Було дуже приємно побачитися, і мені щиро жаль, що не в змозі був тобі допомогти, – сказав Фредрік, коли офіціант пішов, і Симон відчував, що тиск на сидіння Фредрікового стільця вже зменшується.
– Ти читав учора про вбивство Іверсен?
– О Боже! Звісно, читав.
Фредрік скрушно похитав головою, зняв окуляри і протер очі.
– Івер Іверсен був одним з наших клієнтів. Яка трагедія!
– Я гадаю, він був твоїм клієнтом іще тоді, коли ти служив у поліції, в економічному.
– Перепрошую?
– Підозрюваним, я маю на увазі. Дуже прикро, що ти з твоєю кваліфікацією покинув команду. З тобою ми, можливо, зуміли б довести справу до суду. Операції з нерухомістю потребують надретельної ревізії – ми були одностайні щодо цього, Фредріку, ти не пам’ятаєш?
Фредрік знову надів сонцезахисні окуляри.
– Симоне, ти завжди грав за високими ставками.
Симон кивнув. Так, Фредрік знав причину, з якої Симон раптово змінив відділ.
– Коли вже мова торкнулася ставок у грі… – сказав Симон. – Я всього лише дурний поліцейський без ступеня в галузі фінансів, але щоразу, переглядаючи рахунки Іверсена, я дивувався, як компанії вдавалося залишитись на плаву. Вони безнадійно втрачали на купівлі й продажу майна: у більшості випадків гра була збитковою.
– Так, але вони завжди досконало керували нерухомістю.
– Нехай благословенні будуть минулі збитки, які можна вирахувати з поточних зисків. Завдяки їм, Іверсен практично не сплачував податки з прибутку від основної діяльності впродовж останніх кількох років.
– Господи! Та ти говориш так, ніби знову повернувся у відділ боротьби з економічною злочинністю.
– Мій пароль дає мені доступ до старих файлів. Я вчора читав їх усю ніч на своєму комп’ютері.
– Он як? Але ж у тому немає нічого незаконного – такі податкові норми.
– Атож, – сказав Симон, спершись підборіддям на руку і дивлячись угору, у синє небо. – Кому, як не тобі, знати. Зрештою, саме ти перевіряв Іверсена. Можливо, Айнете Іверсен убив розлючений збирач податків?
– Що?!
Симон коротко розсміявся і підвівся.
– Просто старечі жарти. Не зважай. Дякую за обід.
– Симоне!
– Що?
– Я не хочу, щоб ти себе тішив марною надією, але я попитаю в колег про кредити.
– Я ціную це, – сказав Симон і застебнув куртку. – Бувай.
Йому не треба було навіть обертатись – він знав, що Фредрік замислено дивиться йому вслід.
Ларс Їлберґ примостив знайдену у контейнері для сміття коло 7-Eleven газету таким чином, щоб вона правила йому за подушку цієї ночі. Він звернув увагу, що кілька сторінок поспіль присвячені вбивству заможної дами з фешенебельного західного району міста. Якби жертвою був який-небудь горопаха, що сконав від передозування отруєною ширкою десь за вокзалом чи в районі Скіппергата, його б заледве згадали кількома рядками. Якийсь юний вискочень з КРИПОСу на прізвище Бйорнстад заявив, що в розслідуванні буде задіяно всі доступні ресурси. Ого! А як стосовно упіймання масових вбивць, які підмішують миш’як і щурячу отруту в ширку, якою вони торгують?
Їлберґ визирнув зі свого тінистого закутка. До нього наближався якийсь тип у фуфайці з каптуром, схожий на одного з бігунів, що охоче включають стежку вздовж річки у маршрути своїх регулярних пробіжок. Але бігун, помітивши Їлберґа, уповільнив темп, і Ларс подумав, що то або полісмен, або шикарний хлопчик у пошуках модних метамфетамінів. Аж коли бігун уже під мостом скинув каптур, Їлберґ упізнав хлопця. Той упрів і захекався від бігу.
Їлберґ підвівся з підстилки, враз повеселівши, майже щасливий.
– Привіт, друзяко! Я доглядав твої речі: усе, як було, отам, на місці, – кивнув він у бік кущів.
– Дякую, – сказав хлопець, присівши навпочіпки і перевіряючи свій пульс. – Але я хотів спитати, чи не зробив би ти мені ще одну ласку?
– Звісна річ! Що завгодно.
– Дякую. Хто з дилерів продає «супербой»?
Ларс Їлберґ заплющив очі. Чорт забирай…
– Не треба, друзяко. Тільки не «супербой».
– Чому ні?
– Тому що я тобі можу назвати трьох людей, яких це паскудство вбило цього тільки літа.
– Хто продає найчистіший продукт?
– Про чистоту нічого не скажу – це не моє дуриво. Але з дилерами усе просто. В цьому місті «супербой» продається лише в одній точці. Дилери завжди працюють у парі. В одного товар, а інший бере гроші. Вони виснуть під Нібруа.