Кнут проходив повз двері тієї репетиційної зали, що завжди була відчиненою, бо замок пошкоджений, а петлі відхилились так, що двері на них не обертались. Він зупинився. Там, усередині, спиною до нього стояв чоловік. Свого часу в будівлю регулярно проривалися волоцюги в пошуках інструментів або обладнання, яке легко перетворити на готівку; але відколи на другому поверсі влаштувалось агентство з організації концертів, неподобства припинились – новоприбулі не пошкодували грошей на нові масивні бронедвері з солідним кодовим замком.
– Гей, ти! – гукнув незнайомцю Кнут.
Хлопець обернувся. Важко було зрозуміти, хто він. Бігун? Ні. Так, він був одягнений у фуфайку з каптуром і спортивні штани, але на ногах мав чорні шкіряні черевики. Так химерно одягаються тільки волоцюги. Але Кнут не злякався. Ще чого! Він сам на зріст, як Джої Рамон, ще й вбраний у таку саму, як у нього, шкіряну куртку.
– Чувак, ти що тут робиш?
Хлопець усміхнувся. А це означало, що він не міг бути членом банди байкерів.
– Просто прибираю тут трішки.
Це видавалось правдоподібним. Комунальні репетиційні зали швидко зазнають занепаду; все розтрощується або розкрадається, і ніхто ніколи не бере на себе відповідальності за підтримання чистоти. Вікно було досі затулене звукоізоляційним листом, але з інструментів залишився один-єдиний пошарпаний бас-барабан, на шкірі якого хтось написав готичними літерами «Відчайдушна Молодь». На підлозі серед недопалків, липкої стрічки й обірваних гітарних струн лежала також самотня барабанна паличка і настільний вентилятор, яким барабанщик, імовірно, рятувався від перегріву. Плюс електричний подовжувач, який Кнут міг би перевірити на функціональність, але той напевне був несправний. Оскільки подовжувачі в принципі продукт ненадійний, майбутнє належить бездротовим з’єднанням, і мати обіцяла Кнуту, що виступить спонсором придбання бездротової системи для його гітари, якщо він кине курити – саме та історія, що надихнула його на композицію «Ти почала жорсткі перемовини».
– О такій порі? Хіба у комунальників робочий день не закінчився? – здивувався Кнут.
– Ми думаємо відновити репетиції.
– Хто це – ми?
– «Відчайдушна Молодь».
– А, то ти з їхньої групи?
– Я колись був у них ударником. Мені здалось, я бачив зі спини двох наших хлопців, коли увійшов. Але вони зайшли в ліфт і десь зникли.
– Ні, то менеджери з бронювання. У них тут агентство.
– Ого? То вони можуть бути для нас корисними?
– Я не думаю, що вони беруть нових клієнтів. Ми постукали до них у двері, а вони сказали: «ідіть під три чорти».
Кнут посміхнувся, витяг цигарку з пачки і сунув її в рот. Можливо, хлопець теж курець? Тоді вони могли б разом перекурити надворі і поговорити про музику. Або про бездротове обладнання.
– Я спробую щастя, може, мені відчинять, – сказав ударник.
Хлопець був більше схожий на вокаліста, ніж на барабанщика. І він наштовхнув Кнута на ідею, що його спроба поспілкуватися з агентами з бронювання може піти всім на користь. Схоже, у хлопця є щось таке… здатність переконувати інших. І якщо вони відчинять йому двері і прислухаються до його слів, можливо, Кнут і сам зможе згодом зайти до них протоптаною стежкою.
– Я піду з тобою – покажу, де їхній офіс.
Хлопець начебто засумнівався. Але потім кивнув:
– Дякую.
Великий вантажний ліфт рухався так повільно, що Кнут устиг докладно пояснити новому знайомцеві, чому підсилювач Mesa Boogie такий приголомшливий і реально дає чисте рокове звучання.
Вони вийшли з ліфта, Кнут повернув ліворуч і показав на сині металеві двері, єдині двері на поверсі. Хлопець постукав. За кілька секунд відчинився невеликий люк на рівні голови, і звідти визирнула пара налитих кров’ю очей. Так само, як того разу, коли Кнут намагався достукатись.
– Чого тобі треба?
Хлопець нахилився ближче до люка, наче намагаючись розгледіти, хто там стоїть за дверима.
– Ви взялися б організувати бронювання на концерти «Відчайдушної Молоді»? Ми одна з груп, що репетирують поверхом нижче.
– Щезни, щоб я твою пику більше не бачив. Капіше?
Хлопець, однак, тримав свою «пику» перед люком, і Кнут бачив, як бігають його очі, намагаючись щось видивитись.
– Ми класна група. Вам подобається «Depeche Mode»?
Звідкись із глибини кімнати позаду налитих кров’ю очей пролунав голос:
– Пелвісе, хто там?
– Якась група.
– Здихайся їх до дідька! І повертайся до роботи – я хочу повернутись додому до одинадцятої.
– Чув мого боса?
Люк захряснувся.