– Старший інспекторе Хефасе, доброго вечора! – бадьоро привітав його рум’янопикий чоловічок.
– Несторе, що ти загубив на моїй вулиці? Тут ніхто не купуватиме твоє лайно.
– Ой-йой! Полісмен завжди на посту, еге?
– Тільки дай мені привід для арешту, і тоді побачиш.
– Якщо закон не забороняє допомагати людям у скруті, думаю, такої нагоди наразі не буде. Чому б вам не сісти в машину, Хефасе, щоб ми могли спокійно поговорити?
– Не бачу, навіщо мені це треба?
– То у вас теж проблеми із зором?
Симон витріщився на Нестора. Опецькуватий, з коротенькими руками. Однак рукава його блейзера були достатньо короткими, щоб демонструвати манжети із золотими запонками у формі ініціалів «HN». Хуґо Нестор стверджував, буцімто він українець, але згідно з особовою справою він народився і виріс у місті Флорьо, походив з місцевої рибальської родини, справжнє прізвище його було Гансен, перш ніж він змінив його. Він ніколи не бував за кордоном, за винятком короткого і незавершеного навчання на економічному факультеті в Лунді, у Швеції. Хтозна, де він набув свій чудернацький акцент, але точно не в Україні.
– Цікаво, чи ваша молода дружина, Хефасе, могла побачити, які актори грали у фільмі. Але припускаю, вона чула, що сам Аллен там не фігурував. У того єврея дуже характерний огидний голосок. Я нічого не маю проти євреїв на особистому рівні, але вважаю, що Гітлер правильно оцінював їх як націю. Так само, як слов’ян. Попри те, що я сам східноєвропеєць, мушу визнати, що він був правий, коли сказав, що слов’яни нездатні самі керувати собою. На расовому рівні, я маю на увазі. І той Аллен, він же іще й педофіл, здається?
В особовій справі також зазначалося, що Хуґо Нестор був ключовою фігурою в контрабанді наркотиків і работоргівлі в Осло. Перманентно підозрюваний, він ні разу не був засуджений, проти нього зроду не висували звинувачень: занадто кмітливий, занадто обережний, верткий, як вугор.
– Я не в курсі, Несторе. Чув тільки, що твої пацани допомогли тюремному капеланові зустрітися з Господом. Він що, винен був вам гроші?
Нестор владно посміхнувся.
– Хіба не нижче вашої гідності, Хефасе, дослухатись до чуток? Ви завжди вирізнялися своїм стилем з-поміж колег. Якби ви мали щось більше, ніж чутки, – наприклад, надійного свідка, готового прийти до суду і дати свідчення, – ви б уже провели арешти. Я правильно кажу?
Слизький вугор.
– Натомість я хочу запропонувати вам і вашій дружині гроші. Суму, достатню, скажемо так, для сплати за дуже дорогу операцію на очах.
Симон ковтнув. Його голос пролунав хриплувато, коли він промовив:
– Тобі сказав Фредрік?
– Ваш колишній колега з відділу економічної злочинності? Суть у тому, зрештою, що я дізнався, в якому ви опинилися становищі. Припускаю, що ви пішли до нього з проханням у надії, що воно досягне вух на зразок моїх. Хіба ж не так, Хефасе?
Він посміхнувся.
– У будь-якому разі, у мене є варіант, який, я думаю, влаштував би нас обох. То чому б вам не сісти в машину?
Симон взявся за клямку дверцят лімузина і побачив, як Нестор автоматично посунувся на сидінні, звільняючи для нього місце. Симон зосередився, щоб заспокоїти дихання і голосом не видати гнів, що переповнював його.
– Кажи далі, Несторе. Дай мені, будь ласка, оцю підставу для арешту.
Нестор здивовано підняв брову.
– Про яку підставу йдеться, старший інспекторе Хефасе?
– Спроба підкупу державного службовця.
– Підкупу? – коротко і пронизливо реготнув Нестор. – Назвімо це радше діловою пропозицією, Хефасе. Ви побачите, що ми зможемо…
Симон не почув решту фрази, оскільки звукоізоляція лімузина була безперечно досконалою. Він пішов не озираючись і шкодуючи, що не хряснув дверцятами машини ще сильніше. Він чув, як автомобіль рушив і шини його шурхнули по асфальту.
– Ти чимось засмучений, коханий, – сказала Ельзе, коли він сів за кухонний стіл, де вже стояла його чашка для кави. – Хто то був?
– Там один… помилився адресою, – відповів Симон. – Я сказав йому, куди їхати.
Ельзе підійшла до нього з кавником. Симон дивився у вікна. Вулиця зараз була безлюдною. Раптом різкий біль обпік його стегна.
– Чорт!
Він вибив їй з рук кавник, що з брязкотом упав на підлогу, і закричав:
– Чорт забирай! Ельзе, ти мені вилила киплячу каву просто на ноги! Ельзе! Чи ти… ти…
Одна частина його мозку знала, що станеться, і намагалась блокувати це слово. Але все сталось, як тоді, коли він грюкнув дверима Несторового лімузина. Він не хотів, він би радше викреслив, він би скоріше встромив ніж собі в серце. І їй.