Пелле зітхнув і натиснув на кнопку, яка розблокувала двері.
Хлопець влаштувався на задньому сидінні.
– Дякую, дуже тобі дякую.
– Куди?
– Спершу в Берґ, будь ласка. Я просто залишу там дещо. Я буду страшенно вдячний, якщо ти зачекаєш… Тоді в Центр Іла. Я сплачу наперед, звісна річ.
– Нема потреби, – сказав Пелле, заводячи мотор.
Його дружина була права, коли казала, що він надміру добрий для цього світу.
Частина третя
Розділ 21
Була десята ранку, і сонце вже пекло щосили на вулиці Вальдемара Тране, коли Марта припаркувала тут свій «гольф-кабріолет». Вона вийшла з машини і, проминувши нову кондитерську, легкою ходою підійшла до входу в їдальню Центру Іла. Марта зауважила, що на ній затримують погляд чоловіки і навіть деякі жінки, повз яких вона проходила. Взагалі, в цьому не було нічого незвичайного, але сьогодні вона, здавалось, привертала особливу увагу. Марта пояснювала це своїм винятково піднесеним настроєм, хоча сама не знала, яка може бути конкретна причина. Вона ж бо вже встигла посперечатися зі своєю майбутньою свекрухою про дату весілля, з Ґрете, менеджером Центру – про розклад чергувань, а з Андерсом – практично про все на світі. Можливо, вона була в гарному настрої, бо сьогодні був її вихідний, а ще Андерс на вихідні поїхав зі своєю матір’ю в їхній будиночок на узбережжі, і цілих два дні сонце щедро сяятиме для неї.
Коли вона увійшла в кафе, всі параноїдальні голови обернулись на неї. Всі, крім однієї. Вона всміхнулася, помахала тим, хто озвався до неї, і підійшла до двох дівчат за стійкою. Віддала одній з них ключ.
– Усе буде гаразд. Ти просто маєш один раз пройти через це. І пам’ятайте, що вас двоє.
Дівчина кивнула, але вона була помітно блідою.
Марта налила собі кави в чашку. Вона стояла спиною до обідньої зали. Вона усвідомила, що говорила трохи голосніше, ніж треба було. Вона обернулася і всміхнулась нібито здивовано, зустрівши його погляд. Підійшла до столика, де він сидів на самоті. Піднесла чашку до губ і заговорила, так її й тримаючи.
– Ти так рано?…
Він підняв брову, і вона усвідомила, яким безглуздим має видаватись її зауваження, – адже було вже по десятій.
– Більшість наших мешканців, як правило, встають дуже пізно, – швидко додала вона.
– Це правда, – всміхнувся він.
– Слухай, я хочу вибачитись за вчорашнє.
– Вчорашнє?
– Так. Андерс зазвичай не такий. Але іноді він… Хоч би там як, він не мав права так поводитись. Називати тебе наркоманом і… ну, ти знаєш.
Стіґ похитав головою.
– Тобі нема за що вибачатись, ти не зробила нічого поганого. Ані твій друг. Я справді наркоман.
– А я – кепський водій. Це не означає, що людям вільно заявляти це мені в обличчя.
Він засміявся. Вона бачила, як сміх пом’якшує його риси, – він тоді видавався ще молодшим.
– І ти все одно за кермом, я бачу, – кивнув він у бік вікна. – Твоя машина?
– Так, я знаю, це розвалюха, але я ціную незалежність і свободу, що вона мені дає. Правильно?
– Не знаю, я ніколи не сідав за кермо.
– Ніколи? Справді?
Він стенув плечима.
– Як сумно, – сказала вона.
– Сумно?
– Ніщо не може зрівнятися з поїздкою кабріолетом у сонячний день, з опущеним капотом.
– Навіть для…
– Так, навіть для наркомана, – засміялась вона. – Більшого кайфу немає, повір мені.
– Тоді, сподіваюсь, ти коли-небудь покажеш мені.
– Охоче, – сказала вона. – Хоч би й зараз. Як ти на це дивишся?
Вона побачила легке здивування в його погляді. Вона бовкнула не обдумавши, спонтанно. Вона знала, що всі навколо дивляться на них. То й що? Вона, траплялось, годинами сиділа з іншими мешканцями Центру, обговорюючи їхні особисті проблеми, і ніхто нічого такого не думав, – навпаки, це частина її роботи. А сьогодні її вихідний, і вона могла згаяти його так, як їй заманеться.
– Чудово, – відповів Стіґ.
– У мене є лише три-чотири години, – сказала Марта, усвідомлюючи, що в її голосі мають вчуватись нотки тривоги.
Може, в глибині душі вона вже передумала?
– Скільки є, – сказав він. – На урок водіння. Має бути цікаво.
– Я знаю підходяще місце. Ходімо.
Коли вони виходили, Марта відчула, що всі на них дивляться.
Стіґ настільки зосередився на водінні, що Марта не могла втриматись від сміху. Міцно вчепившись у кермо і нахилившись уперед, він робив нестерпно повільні великі кола навкруг автостоянки в Окерні, де у вихідні не було ні душі.